Війна між Україною та рф призвела до зростання кількості спорів у сфері експорту аграрної продукції з України. Деякі з цих причин, такі як неналежне функціонування «зернової угоди», вже в минулому, а деякі (наприклад, санкції та проблеми з оформленням митних декларацій) залишаються викликом для трейдерів та продовжують породжувати нові спори.
Завдяки тому, що з початку повномасштабної війни ми працювали над сотнями спорів щодо постачання аграрної продукції та пов’язаних із ними спорів щодо фрахту суден у Чорноморському регіоні, ми вирішили поділитися деякою статистикою та висновками щодо останніх трендів.
Зростання кількості спорів
Протягом 2024 року ми супроводжували 134 спори у сфері торгівлі аграрною продукцією, що суттєво перевищує наші довоєнні показники. Значна частина цих спорів стосується типових ситуацій (наприклад, відмова поставляти товар за зростання ринкових цін), однак зросла кількість спорів, пов’язаних із санкціями та експортними обмеженнями.
Найбільш поширеними були спори щодо:
- непостачання або неприйняття товару (30%);
- неоплати поставленого товару (24%);
- відшкодування демереджу (18%);
- якості товару (6%).
Найпоширенішою арбітражною інституцією залишається GAFTA — на неї припало більше 50% всіх спорів, які ми супроводжували. FOSFA та LMAA є значно менш поширеними — на кожну з цих арбітражних інституцій припало близько 13% спорів. Україна як місце вирішення спорів у сфері торгівлі аграрною продукцією залишається не надто привабливою — на МКАС при ТПП України та українські суди припало менше 7% спорів.
Поодинокими залишаються арбітражі за правилами «класичних» арбітражних інституцій (LCIA, ICC, SCC, VIAC) — відносна дороговизна та тривалість процесу робить їх підходящими лише для вирішення найбільш великих та складних спорів (наприклад, за договорами постачання зернових між державними компаніями або за договорами будівництва зернових терміналів).