Китай стрімко нарощує стратегічні запаси зерна, зосередивши майже 70% світових резервів кукурудзи та понад половину глобальних запасів пшениці й рису, що істотно впливає на світові ціни та доступність продовольства.
Про це пише World Grain.
Аналітики зазначають, що активне накопичення зерна Пекіном виводить значні обсяги продукції з глобального ринку, посилюючи дефіцит у країнах-імпортерах.
Офіційно Китай пояснює таку політику прагненням запобігти повторенню масштабних голодів, які неодноразово траплялися в історії країни. Водночас на тлі зростання геополітичної напруженості накопичення резервів розглядають і як захист від можливих воєнних конфліктів та збоїв у світових ланцюгах постачання.
Інший підхід демонструють США — головний політичний і економічний опонент Китаю. Сполучені Штати відмовилися від програми державних зернових резервів ще багато років тому, насамперед через високу вартість її утримання. За умов значно меншого населення, розвинених агротехнологій і великих площ орних земель продовольча безпека США формується за іншою моделлю.
Формальних стратегічних запасів зерна також не мають Австралія та Канада. Водночас країни з високим рівнем державного контролю над економікою, зокрема Китай і росія, зазвичай накопичують значно більші резерви зерна, ніж країни з вільним ринком.
Прихильники державного резервування у зерновиробничих країнах наголошують, що такі запаси можуть використовуватися як для внутрішніх надзвичайних ситуацій, так і для міжнародної гуманітарної допомоги.
За даними Всесвітньої продовольчої програми ООН, із початку 2000-х років обсяги зерна, спрямовані на гуманітарну допомогу, стабільно скорочуються. У результаті імпортозалежні країни дедалі активніше формують власні стратегічні резерви.
На тлі нестабільної геополітичної та економічної ситуації вільна торгівля поступається місцем протекціонізму, а накопичення зерна стає ключовим інструментом продовольчої безпеки.