Воєнний фокус Зимова війна: як Сталін намалював новий кордон СРСР, а Фінляндія пройшла між крапельками великої геополітичної гри
86 років тому почалася Зимова війна — великий військовий конфлікт між СРСР і Фінляндією, що став прелюдією до війни вже радянсько-німецької, яку в історіографії часів СРСР було заведено іменувати Великою Вітчизняною. Фокус з'ясовував, навіщо Сталіну знадобилося "відсувати" кордон від Ленінграда і чим ця ідея обернулася для Гельсінкі і Москви.
Старт бойовим діям дали вранці 30 листопада 1939 року, незабаром після того, як зіграв роль казус беллі (формального приводу до війни) так званий "Майнільський інцидент", якому передували розпочаті за ініціативою Москви невдалі перемовини СРСР із Фінляндією про обмін територіями.
Ленінград під загрозою: кордон потрібно пересунути
Передчуття світової війни вже було розлито в повітрі — і в оточенні Сталіна, добре розуміючи вразливість Ленінграда, у ті роки розташованого практично біля самих прикордонних стовпів, всерйоз занепокоїлися цією обставиною. Виникла ідея відсунути кордон СРСР подалі від другої столиці. Звісно, за рахунок сусідських територій. Ну а що, міркували в Москві. Усі так роблять, час такий.
Спершу сталінські дипломати пробували вмовити фінів ласкою, обіцяючи всілякі "пряники" в обмін на згоду на територіальний розмін. "Ми нічого не можемо вдіяти з географією, так само, як і ви… Оскільки Ленінград пересунути не можна, доведеться відсунути від нього подалі кордон", — відверто заявив Сталін фінським представникам на переговорах у жовтні-листопаді 1939-го.
Міняємо Карелію на острови!
У загальних рисах сталінська "пропозиція, від якої не можна відмовитися", виглядала так: Фінляндія переносить кордон на 90 км від Ленінграда і віддає СРСР острови Гогланд, Лаавансаарі (нині — Потужний), Тютярсаарі і Сейскарі.
Важливо Уроки минулого: як Львів тричі за 30 років опинявся в епіцентрі світової війни, а Польща зникла з мапи світу
Плюс до цього — Гельсінкі здає СРСР в оренду терміном на 30 років півострів Ханко для побудови там військово-морської бази і розміщення 4000 бійців військового контингенту РСЧА. Крім того, радянський військовий флот претендував на порти на півострові Ханко, у самому Ханко і в Лаппох'я.
Як вишеньку на торті радянсько-фінський пакт про ненапад, що діяв тоді, запропонували доповнити статтею про взаємні зобов'язання не вступати в угруповання та коаліції держав, ворожі тій чи іншій стороні.
Натомість СРСР зобов'язався передати Фінляндії територію в радянській Карелії загальною площею, удвічі більшою за отриману від фінської сторони (5529 км²), і знімав заперечення проти озброєння Аландських островів власними силами Фінляндії.
З точки зору Сталіна, пропозиції, зроблені фнннам, були більш ніж щедрими: погодившись на них, Фінляндія отримала б більші, але менш стратегічно цінні території в Східній Карелії.
Карели "фінські" і "радянські"
І все, загалом, йшло саме до цього варіанту, але в справу втрутилися як внутрішньофінські політичні розклади, так і глобальна геополітика. Очікування Великої війни, що висіло в повітрі, загострило питання про фінський нейтралітет. Природно, у ньому була зацікавлена Москва. Серед незацікавлених — Третій Рейх, що набирав силу, і пронімецькі кола у фінському політикумі.
Плюс до всього, СРСР і Фінляндію розділяло давнє "земельне" питання — карельське. Територія цієї етнографічної області в міжвоєнний період була розділена між обома країнами. І якщо "фінських" карелів активно асимілювали, то по інший бік кордону певний час їх намагалися представити як "зразкових" і "правильних" радянських фінів. Певний час навіть проводили активну "коренізацію" за зразком української 20-х років.
У середині 30-х років цим іграм прийшов кінець. Перехід до моделі "обложеної фортеці" і погіршення відносин із Фінляндією порушили питання обмеження фінської мови та культури, а також створення окремої радянсько-карельської ідентичності, докорінно протилежної фінській.
Усе це підкріплювалося побоюваннями, що міцніли в Москві, щодо можливості втрати радянської Карелії — у Сталіна уважно стежили за підйомом фінських правих з їхньою ідеєю "Великої Фінляндії".
Кремль готує буферну зону
Уся ця метушня відбувалася на геополітичному тлі, яке дедалі більше погіршувалося.
Восени 1939-го під німецькими ударами вже впала Друга Річ Посполита, 17 вересня війська СРСР, згідно з секретним протоколом до пакту Молотова-Ріббентропа, увійшли на територію Польщі — приблизно до лінії Керзона, зайнявши західні українські та білоруські землі.
Важливо Історія повторюється не завжди. Як польський сценарій 1939 року зазнав краху в Україні у 2022
Далі більше. Буферна зона на західних кордонах СРСР створюється буквально стаханівськими темпами. З 28 вересня по 10 жовтня 1939 року Москва укладає договори про взаємодопомогу з Естонією, Латвією і Литвою, згідно з якими ці країни надали СРСР свою територію для розміщення радянських військових баз.
А 5 жовтня СРСР запропонував Фінляндії розглянути можливість укладення з СРСР аналогічного пакту про взаємодопомогу. Уряд Фінляндії у відповідь заявив, що укладення такого пакту суперечило б зайнятій ним позиції абсолютного нейтралітету. У відповідь Сталін дещо пом'якшує висунуті умови. Однак навіть цей компроміс фінський парламент і розігріте ура-патріотичними настроями суспільство відкидають.
Фінляндія йде на ризик
Становище Фінляндії було відчайдушним. "Західні партнери" в один голос радили прийняти російські умови. Про це, зокрема, відкритим текстом говорили з Берліна вустами Герінга. Шведи взагалі дистанціювалися від проблем сусідів, заявивши про свій нейтралітет. У цих умовах йти у відмову для фінського уряду було схоже на відчайдушну авантюру. І вони ризикнули.
Починається підготовка до війни. Війська Ленінградського військового округу РСЧА переходять кордон Фінляндії на Карельському перешийку та інших районах. Перші успіхи дуже швидко змінилися на запеклий опір місцевого населення і початок позиційної війни вздовж фінської оборонної укріпленій — Лінії Маннергейма. Здавалося, ризикована ставка фінського уряду спрацювала — ще трохи, і Совєти будуть відкинуті туди, звідки прийшли.
Сталін редагує зведення з фронту: "Збили не 2 літаки, а 15!"
Кумедна, але красномовна дрібниця. У цей період, як свідчать історичні документи, Сталін особисто редагував зведення з фронту, що публікувалися в газеті "Правда", часом змінюючи їх до невпізнання. Іноді для досягнення бажаного ефекту було достатньо однієї деталі. Так, в оперзведення від 5 грудня Сталін вписав фразу про те, що "Наші війська після артпідготовки прорвали вже не "систему фінських укріплень", а "головну оборонну лінію фінів".
А у зведенні за 19 грудня 1939 року Сталіним, окрім редакторської правки, внаслідок якої було заново переписано практично весь невеличкий текст, було змінено кількість збитих фінських літаків: замість 9 — уже 12.
Бувало й крутіше — в оперзведенні штабу ЛВО від 20 січня 1940 р., яку мільйони читачів "Правды" побачили в номері за 21 січня, рука вождя замість 2 збитих "у повітряному бою" літаків противника вписала одразу 15 "у повітряних сутичках".
Як провалився "Фінський похід"
Однією пропагандою не переможеш: "ситуація на землі" для СРСР складалася негативно. Великі втрати, уповільнення темпів просування вперед і провал ставки на блискавичний успіх змусили кремлівське керівництво скоригувати підхід до військової частини кампанії і багато в чому змінити пропагандистську складову.
У ЗМІ "фінський похід" подавався як "визвольний". Мовляв, радянські пролетарі простягають фінським братам по класу інтернаціональну руку допомоги і хочуть "звільнити від гніту буржуазних націоналістів".
У розрахунку на швидкий успіх на території СРСР навіть було сформовано маріонетковий уряд "демократичної Фінляндії" на чолі з відомим марксистським теоретиком і багаторічним главою Виконкому Комінтерну Отто Куусіненом, від імені якого радянська пропаганда поширювала прокламації серед фінського населення. Але швидко з'ясувалося, що у війні конкуруючих пропагандистських машин червона пропаганда начисто програє білофінській.
Ба більше, виявилося, що "інтернаціональна" пропаганда не працює не тільки щодо супротивника, а й слабко сприймається навіть самими солдатами і командирами РСЧА.
Кремль придумує "правильні гасла"
Банальний державний патріотизм, підкріплений "геополітичними" судженнями про плацдарми і буфери, для значної частини бойового складу РСЧА був значно зрозумілішим за "класово вірні" гасла про виконання "інтернаціональних завдань". Ймовірно, саме тому надалі в радянській військово-політичній пропаганді патріотизм і апеляції до "героїчної спадщини предків" превалювали над "пролетарським інтернаціоналізмом", що вносив сум'яття у війська.
У доповіді від 10 травня 1940 року, зробленій за підсумками Зимової війни, начальник Політуправління РСЧА Мехліс говорить про це практично безпосередньо:
"Кожне гасло повинно мати своє місце і свій час. Тим часом гасло про інтернаціональні завдання Червоної Армії часто-густо дається поза часом, без урахування умов і без урахування того, до кого апелюють. Аналогічної помилки припустилися і в перший період війни з білофінами, особливо урядом Куусінена.
Невдачливі політпрацівники механічно засвоїли гасло про інтернаціональні завдання Червоної Армії, про визволення фінського народу і зверталися з цим гаслом однаково як до фінського населення і солдатів, так і до своїх військ. Не враховували того, що якщо фінському солдату можна і потрібно говорити про те, що Червона Армія несе йому звільнення, то для наших червоноармійців це гасло не завжди буде зрозумілим і близьким. Там же, на фінському фронті, виходила газета під назвою "За комунізм". Цю назву я змінив, оскільки для безпартійних товаришів вона може бути не завжди зрозумілою.
У промові товариша Молотова було сказано про те, що Червона Армія веде війну за безпеку міста Ленінграда і наших північно-західних кордонів, веде війну за те, щоб знищити військовий плацдарм, який готували противники Радянського Союзу. Коли це правильне гасло, дане ЦК і Урядом, знову було підтверджено нашими політпрацівниками, воно надало набагато більшого сенсу і дієвості нашій пропаганді. Це гасло було зрозумілим для всього особового складу" (кінець цитати).
Радянська "робота над помилками": прорив лінії Маннергейма
До березня 1940 року радянським військам все ж вдалося повноцінно прорвати лінію Маннергейма, що дало змогу СРСР витребувати у Фінляндії вигідний для себе мир і відсунути кордони на 150 км від Ленінграда.
Про початкові плани радянізації Фінляндії під керівництвом уже згадуваного маріонеткового уряду Отто Куусінена вже не згадували, а самого невдалого главу "Фінляндської Демократичної Республіки" поставили на чолі створеної на приєднаних землях Карело-Фінської РСР — 12-ї союзної республіки у складі СРСР зі столицею в Петрозаводську.
Що втратили обидві сторони в Зимовій війні
Радянські війська були сильно знекровлені репресіями серед досвідчених командирів, тому перемога далася дуже дорогою ціною: загинуло близько 126 тисяч солдатів, поранено й обморожено було ще близько 264 тисяч.
Важливо Чому не можна здаватися без бою: Яку ціну заплатили країни Балтії за свою нерішучість у 1939-му
Фінляндія втратила 11% своїх територій. Велика частина Карельського перешийка і місто Виборг перейшли до СРСР, а 430 тисяч фінських жителів, які не захотіли ставати радянськими громадянами, стали вимушеними переселенцями. На жаль, цей конфлікт між країнами не став останнім: за рік Фінляндія напала на СРСР спільно з Німеччиною та її союзниками по "Осі" і зіграла свою роль у забезпеченні 800-денної блокади Ленінграда.
Щоправда, після 1945 року такий необачний вибір коштував Фінляндії, яка опинилася на "неправильному боці історії", ще більших втрат. Країна на довгі півстоліття перетворилася на нейтральний радянський буфер з обмеженим військово-політичним маневром. Про будь-які наміри в бік від закріпленого в конституції нейтрального статусу не могло бути й мови.
З іншого боку, як одностайно зауважують більшість сучасних істориків, саме цей компроміс дозволив фінам "пройти між крапельками". Фінляндія не стала повноцінним радянським сателітом на кшталт Болгарії чи НДР, але змогла на повну котушку використати всі можливості економічного співробітництва як із західним, так і зі східним блоком задля власного посилення та відновлення. І будівництва того, що пізніше увійде в історію під назвою "фінська модель" соціально орієнтованого капіталізму.
Погляд із сучасності
Сьогодні ця історія вже в минулому. Фінляндія — член НАТО, відносини з Росією як правонаступницею СРСР — на точці замерзання, і країна вільна від усіх обмежень, добровільно взятих на себе за підсумками "Зимової" і Другої світової воєн.
Щоправда, про мрії повернути втрачені в цих війнах 11% територій фінам все-таки довелося забути. Така ціна суверенітету в "дорослому" світі.