Поки в господарстві працюють одна-дві дощувальні машини, більшість питань можна вирішувати безпосередньо в полі та телефоном. Оператор бачить машину, керівник знає, де вона працює, а зміни в графіку можна узгодити вручну.
Коли господарство переходить від кількох до десятка і більше дощувальних машин, така схема поступово перестає працювати. Потрібно одночасно контролювати, які машини поливають і де вони знаходяться, чи працюють із заданими параметрами, скільки використали води та пального, коли потребуватимуть технічного обслуговування та чи немає аварійних зупинок. Тобто завдання вже не в тому, щоб проконтролювати окрему машину, а в тому, щоб не втратити контроль над усім процесом поливу.
У цьому матеріалі блогу «Клуб практиків зрошення» Variant Irrigation мова піде про диспетчеризацію — систему, яка об’єднує інформацію з дощувальних машин в одному місці та дозволяє координувати роботу всього парку. Я поділюся практичним досвідом і поясню, як організувати такий контроль, своєчасно виконувати завдання агронома, стежити за технічним станом машин, витратами води й пального та швидше реагувати на відхилення в роботі.
Коли ручне управління перестає працювати
Зі збільшенням кількості дощувальних машин зростає не лише обсяг техніки. Значно збільшується кількість операцій, які потрібно синхронізувати протягом дня.
Агроном визначає, яке поле і коли необхідно поливати. Машину потрібно вчасно перевести на потрібну позицію, запустити із заданими параметрами, узгодити подачу води з насосною станцією, проконтролювати роботу, а після завершення — підготувати до наступного завдання.
Паралельно виникають технічні питання: заправка дизель-генераторів, планове обслуговування, несправності, переміщення техніки, необхідність звільнити поле для обприскувача, ґрунтообробної техніки чи комбайна.
Якщо вся ця інформація надходить керівнику через дзвінки від операторів, із кожною новою машиною зростає залежність від людського фактора. Частину інформації можна отримати із запізненням, щось не передати взагалі, а на проблему відреагувати вже після зупинки техніки.
З мого досвіду, першими при такій моделі починають порушуватися графіки запуску поливів і підготовки техніки. Складніше контролювати фактичну норму виливу: машина може зупинитися або рухатися з неправильною швидкістю. Втрачається й оперативність при форс-мажорах — наприклад, падінні тиску чи пориві гідранта.
Тому при великому парку важливо мати не більше телефонних дзвінків, а єдину картину того, що відбувається на полях.
Водночас я б не прив’язував необхідність віддаленого контролю виключно до певної кількості машин. Для невеликого фермера, який одночасно є агрономом і механізатором, ручне управління може залишатися нормальною робочою моделлю. У промисловому виробництві телеметрію для фронтальних машин і віддалене керування для кругових доцільно передбачати вже з першої машини. Ключове питання — хто буде збирати ці дані, контролювати їх і приймати рішення. У нашому господарстві ми почали впроваджувати телеметрію та диспетчеризацію, коли в парку було шість машин.