Марін Ле Пен назвала Францію «найменш расистською країною світу» і заперечила існування дискримінації. Водночас лідерка «Національного об’єднання» виступила за примусове видворення іноземців, які, на її думку, не поважають французькі закони та культуру.
Ця комбінація заяв окреслює головну політичну напругу напередодні президентських виборів 2027 року: партія прагне виглядати прийнятною для ширшого кола виборців, але не відмовляється від жорсткої антиімміграційної програми. Змінюється тон, тоді як базове пояснення соціальних проблем залишається тим самим — винними оголошують надмірну імміграцію та нездатність мігрантів інтегруватися.
Про заяви Ле Пен 9 листопада 2026 року повідомило французьке видання Le Monde. Ле Пен також назвала зростання популярності свого руху ознакою глобального «повернення націй» і завершення епохи неконтрольованої глобалізації.
Поміркованіша мова — без перегляду курсу
«Національне об’єднання» вже багато років намагається вийти за межі традиційного ультраправого електорату. Для цього партія має постати не лише як політична сила, що мобілізує невдоволення імміграцією, ідентичністю та безпекою, а як потенційна партія влади.
Твердження про виняткову толерантність Франції допомагає Ле Пен відкинути звинувачення в тому, що її політичний проєкт передбачає дискримінацію. Воно також дозволяє перенести джерело суспільної напруги з нерівного ставлення всередині країни на людей, яких вважають «чужими» або недостатньо інтегрованими.
Однак зміст міграційної політики від цього майже не змінюється. Імміграція й надалі постає причиною широкого спектра соціальних труднощів, а посилення контролю та видворення — головною відповіддю на них. Відмінність полягає передусім у способі подачі: виключення описують не як нерівне ставлення, а як захист національного порядку.
Це політична інтерпретація публічних заяв, а не доказ приватних намірів Ле Пен. Проте суперечність у її посланні очевидна. Дискримінацію оголошують практично відсутньою, а державі водночас пропонують по-різному поводитися з людьми залежно від громадянства, міграційного статусу та оцінки їхньої відповідності французьким культурним нормам.
Для прихильників RN такі відмінності можуть бути легітимним інструментом державної міграційної політики. Критики вказують, що походження, паспорт або суб’єктивно визначений рівень культурної «лояльності» можуть перетворитися на бар’єри для доступу до роботи, соціальної підтримки чи права залишатися в країні.
Дані не підтверджують абсолютного заперечення
Заява про відсутність дискримінації у Франції суперечить даним, на які посилаються в цій дискусії. У «Барометрі різноманітності 2025 року», підготовленому компанією Cegos, расизм названо однією з трьох найпоширеніших підстав для дискримінації на робочому місці у Франції. У загальному порівнянні всіх досліджених країн цей фактор посів восьме місце.
За наведеними результатами, етнічне походження є важливим чинником дискримінації під час доступу до роботи для 18% опитаних працівників. Ці цифри не доводять, що кожна різниця в рівнях зайнятості між мігрантами та людьми, народженими у Франції, спричинена расизмом. На становище людини також впливають освіта, знання мови, правовий статус, місце проживання, професійний досвід і попит у конкретній галузі.
Але ці дані ускладнюють категоричне твердження, ніби дискримінація у Франції не існує або не має суспільного значення. У матеріалах дискусії також згадуються дослідження французького Захисника прав — інституції, що займається питаннями рівного ставлення та порушень прав. Їхнє наведення не вирішує всіх питань щодо масштабів і причин нерівності, однак показує: проблему вивчають державні органи, а не лише політичні опоненти Ле Пен.
Це важливо і для пояснення вищого рівня безробіття серед мігрантів. Якщо етнічне походження може впливати на доступ до роботи, розрив не можна автоматично списувати лише на кількість новоприбулих або їхню нібито нездатність інтегруватися. Потрібно враховувати також роботу ринку праці, дії роботодавців та інституційні бар’єри, з якими стикаються шукачі роботи.
Перекладання всієї відповідальності на імміграцію дає просту відповідь на складне питання. Воно зміщує увагу з правил і практик, що можуть обмежувати доступ до зайнятості, на самих людей, які стикаються з цими обмеженнями.
Видимий винуватець для складних проблем
Політична сила аргументації Ле Пен — у її простоті. Економічна нестабільність, безробіття, навантаження на державні послуги та конфлікти навколо культурної ідентичності мають різні причини й потребують складних, часто повільних рішень. Імміграція натомість дає видиму мішень, а скорочення притоку, жорсткіший контроль і видворення — зрозумілу та легко повторювану відповідь.
Такий підхід може спрямовувати суспільне невдоволення на іноземців, відсуваючи на другий план умови, що породжують економічну та соціальну невпевненість. Він також перетворює інтеграцію на односторонній обов’язок мігрантів. Якщо люди стикаються з обмеженим доступом до роботи через походження або правовий статус, вимога «краще інтегруватися» не усуває самих перешкод.
Наслідки можуть бути й економічними. Французька економіка в низці секторів залежить від працівників іноземного походження, тоді як роботодавці у важливих галузях уже мають труднощі із заповненням вакансій. Додаткові юридичні чи адміністративні бар’єри для іноземних працівників можуть звузити доступний кадровий резерв, зокрема й серед кваліфікованих фахівців.
Це не означає, що кожне обмеження імміграції автоматично спричинить дефіцит робочої сили, або що міграційна політика не може впливати на зарплати, державні послуги чи зайнятість. Проте виключення іноземців не є економічно нейтральним рішенням. Курс, покликаний зменшити соціальний тиск, водночас може ускладнити використання вже наявних навичок і заповнення робочих місць.
Європейський вимір з’явиться після виборів
Якщо «Національне об’єднання» прийде до влади після виборів 2027 року, його пропозиції доведеться співвідносити з європейськими правилами недискримінації та міжнародними зобов’язаннями Франції у сфері прав людини. Програма, що передбачає примусову культурну асиміляцію, скорочення підтримки меншин або різне ставлення за ознакою походження й громадянства, може спричинити політичні та юридичні суперечки за межами Франції.
Їхній масштаб наперед визначити неможливо: він залежатиме від конкретних законів і способу їх виконання. Передвиборча заява ще не є державною політикою, а наслідки залежать від того, кого саме стосуватимуться нові правила.
Проте питання матиме і зовнішньополітичний вимір. Франція традиційно подає себе як одного з головних європейських захисників демократичних свобод і прав людини. Уряд, який зробить культурну відповідність умовою рівного ставлення, поставить під тиск не лише внутрішню політику, а й цей міжнародний образ.
Поки Ле Пен намагається утримати разом два повідомлення: Франція нібито вже є взірцем толерантності, але іноземців, які не відповідають національним вимогам, слід жорсткіше карати або видворяти. Кампанія 2027 року покаже, чи допоможе така формула розширити підтримку RN, не змусивши партію пояснювати, як заперечення дискримінації сумісне з політикою різного ставлення за паспортом, походженням або уявною культурною лояльністю.