У програмі Talking Geopolitics голова та засновник Geopolitical Futures Джордж Фрідман обговорює з ведучим Крістіаном Смітом поразку республіканців на проміжних виборах, вплив війни з Іраном на добробут американських родин і спротив штучному інтелекту. Розмову записали 10 листопада й опублікували 11 листопада 2026 року. У ній також ідеться про межі повноважень Конгресу, розбіжності всередині Республіканської партії та прогноз Фрідмана щодо політичного перелому 2028 року.
Геополітичні вибори з економічною ціною
Крістіан Сміт: Проміжні вибори принесли поганий результат президенту Трампу та республіканцям. По всій території США республіканці втрачали місця в округах, де їхня перемога здавалася гарантованою. Тепер на Трампа чекають два роки у становищі "кульгавої качки", і все це на тлі величезних геополітичних змін. Джей Ді Венс пояснює поразку війною з Іраном. Що ці вибори означатимуть для американської зовнішньої політики та для країни, яка намагається подолати гостре партійне протистояння? Чи були це геополітичні вибори?
Джордж Фрідман: Це були водночас і геополітичні, і геоекономічні вибори. Тут було два виміри: війна в Ірані та її економічні наслідки, а також розвиток штучного інтелекту.
У Техасі, де я живу, одним із ключових питань стали дата-центри. На мій погляд, зійшлися кілька чинників: гроші так званих технобратів, загроза, яку частина людей убачає у ШІ, близькість Трампа до цих людей і масштабні економічні наслідки війни з Іраном.
Крістіан Сміт: Виборці гнівалися через ціни на бензин, через участь у війні, якої вони не хотіли, чи через сам факт війни з Іраном?
Джордж Фрідман: Гадаю, найбільше значення мали економічні наслідки. Порівняно з іншими війнами, наші втрати були дуже невеликими. Загиблих не привозили додому у великій кількості. Але припускаю, що Трамп не передбачив, якою буде ціна для економіки та повсякденного життя, і тепер у цьому звинувачують його.
Він уже зазнавав критики через те, як розвивався ШІ, особливо через свої зв'язки з такими людьми, як Ілон Маск, які не мали особливої популярності. А потім настала глибока економічна криза. До того ж під час кампанії він обіцяв ніколи не робити такого в країнах на кшталт Ірану. Він це зробив, і все пішло погано.
Чому Трамп не зміг пояснити війну
Крістіан Сміт: Цього тижня ви писали, що війна була передбачуваною з геополітичного погляду й мала сенс з огляду на ядерне питання. Чому ж її політичні наслідки виявилися такими катастрофічними? Чому американське суспільство її не прийняло?
Джордж Фрідман: Мене запитують, чому я постійно повертаюся до 11 вересня. Тому що Трамп постійно повертається до ядерної зброї, яку розробляють іранці. Згадайте: початок цій війні поклав удар по ядерному об'єкту, завданий за кілька місяців до початку самої війни. Він не дав результату. Щоразу, коли Трамп виступає, він висуває одну вимогу: відмовтеся від ядерної програми.
Треба виходити з того, що в нього є причина зосереджуватися саме на цьому, і я намагався її зрозуміти. Вона сягає дуже серйозних дискусій у військових і розвідувальних колах після 11 вересня про можливе ядерне 11 вересня. Це був не міф, а страх. Зрозумівши, чого він насправді побоювався, я зміг сказати, що ця війна буде. Однак я не очікував, що вона відбуватиметься саме так.
Крістіан Сміт: Навіть якщо війна була необхідною чи передбачуваною, чому люди так гнівалися? Я не хочу сказати, що американське суспільство помилялося.
Джордж Фрідман: Навіть якщо вона була необхідною, це не відповідало тому образу, який створював собі Трамп. Він представляв себе людиною, яка покладе край низці воєн у Східній півкулі. Він дистанціювався від НАТО, а потім вступив у війну з Іраном.
До того ж він не пояснив чітко, навіщо ведеться ця війна. Я не впевнений, що пояснення переконало б більше людей, але він його, по суті, й не запропонував. І що важливіше, головним питанням були не втрати серед військових. Через війну погіршилося повсякденне життя, а він так і не зміг переконливо пояснити, чому це було необхідно.
У певному сенсі він поганий політик. Він не зміг послідовно пояснити цю війну й був причетний до інших речей, які непокоїли суспільство. Замість того щоб зосередитися на війні та чітко дати зрозуміти, що вона закінчиться, він зіткнувся з іншими лячними проблемами, які люди також пов'язували з ним, зокрема зі ШІ.
Порівняння з В'єтнамом
Крістіан Сміт: Незвично чути, що Трамп поганий політик: зазвичай він добре вміє вести політичну гру. Президенти й раніше зазнавали поразок на виборах через закордонні воєнні кампанії, зокрема Ліндон Джонсон через В'єтнам і Джордж Буш-молодший через Ірак. Наскільки ці випадки схожі?
Джордж Фрідман: Це дуже різні війни. Війна у В'єтнамі почалася 1955 року й закінчилася 1973-го. Ейзенхауер відправив радників 1955 року. Кеннеді направив сухопутні війська, а Джонсон наростив їхню чисельність, щоб розгромити в'єтнамських комуністів, але зазнав невдачі.
Та війна породила набагато більшу напругу, ніж ця спричинила досі. Значну частину антивоєнного руху становила молодь. Існував призов: людей примусово забирали до армії й відправляли до В'єтнаму. Молодь виступала проти війни з цієї та інших причин. Старші люди теж були проти, але багато хто вважав протестувальників зрадниками.
Не обов'язково тому, що їм подобалася війна. Їхня позиція була такою: там воюють наші солдати, то як ми можемо їх не підтримати? Вони вважали, що антивоєнний рух ставить військових під загрозу або виявляє до них неповагу. Це тривало довго. У 1960-х рух став потужним, а в 1970-х набув величезного розмаху. Було насильство: в Кентському університеті Національна гвардія відкрила вогонь по студентах і вбила кількох із них.
Якщо говорити про гостроту суспільного протистояння, а не про економічні наслідки, В'єтнам зачепив нас набагато глибше. Зараз ми не ненавидимо одне одного. А тоді ненавиділи.
Крістіан Сміт: Чи може ця політична поразка в чомусь виявитися гіршою, оскільки значно більша частина населення чітко дає зрозуміти, що їй не подобається те, що відбувається, тоді як щодо В'єтнаму суспільна думка, можливо, ділилася більш рівномірно?
Джордж Фрідман: Я не впевнений, що вона ділилася рівномірно. Гадаю, найголосніше було чути антивоєнний рух. Але, думаю, з часів Другої світової війни існувало й переконання, що не можна підривати позиції військ, які воюють. Не думаю, що багатьом подобалася та війна. Ішлося про інше – про уявлення, що ворожість до неї означає зраду Сполучених Штатів.
Суспільна напруга була величезною, значною мірою між поколіннями, хоча й серед старших людей вистачало противників війни. Вони поводилися не так, як ті, хто скандував: "Гей, Ліндоне Джонсоне, скільки дітей ти вбив сьогодні?" У центрі всього цього були університети.
Під час війни у В'єтнамі насильство, демонстрації та ненависть усередині сімей сягали набагато глибше. Але якщо ця війна триватиме ще два, три, чотири чи п'ять років, таке може статися й тут.
ШІ, робочі місця та вплив мільярдерів
Крістіан Сміт: ШІ та його дата-центри – надзвичайно важлива тема для американців, і на цих виборах спротив був дуже сильним. Як, на вашу думку, це розвиватиметься далі?
Джордж Фрідман: Думаю, за цим стоїть глибша тривога. По-перше, люди бояться, що через ШІ неможливо буде знайти роботу. Молоді вже зараз важко знайти роботу, з якої можна почати кар'єру, тому що її виконує ШІ.
Потім стався інцидент, коли система ШІ, яку називали агентом, вийшла з-під контролю та атакувала іншу систему. Те, як галузь це подала, викликало запитання. Звучало майже так, ніби система сама ухвалила рішення, а не стався збій у проєктуванні чи програмному коді. Вони представили ШІ як щось, що виходить з-під контролю, над чим ми втрачаємо владу.
Були ще й гроші. Люди зі сфери ШІ мали їх у величезній кількості та намагалися за їхньою допомогою змінити країну. Здавалося, Трамп був дуже тісно пов'язаний із цими "братами". Вони з Ілоном Маском посварилися, але потім знову зблизилися.
Люди боялися того, що зробить ШІ. Його подавали як щось, що витіснить усе інше. А на вершині сиділи мільярдери й контролювали його розвиток, хоча інші цього не хотіли. Одним із прикладів були дата-центри. Крім інших заперечень, люди бачили, як падали ціни на житло, коли в їхніх громадах будували дата-центри. За це доводилося платити.
Річ була не в одному питанні: і в тих наслідках, які, здавалося, настануть, якщо ШІ працюватиме, і в наслідках, якщо він не працюватиме, і в тому, як змінилася економічна система. Ілон Маск живе в Техасі й пожертвував величезні суми Республіканській партії.
Упродовж усього цього століття й раніше Техас був міцним оплотом республіканців. Приголомшувало те, що демократи перемогли там майже в усіх – буквально в усіх – ключових виборчих перегонах. Таке відбувалося й в інших місцях, але масштаб змін у Техасі вражав. Причиною була не лише війна чи подорожчання нафти, хоча Техас – нафтовий штат, а й інші, дуже й дуже небезпечні речі. І в Техасі, і деінде йшлося також про ШІ.
Крістіан Сміт: Що це означатиме для розвитку ШІ в Америці?
Джордж Фрідман: ШІ – це передові обчислювальні технології. Маккарті, який дав йому назву, до самої смерті шкодував про термін "штучний інтелект". Він волів би назвати його машинним або обчислювальним інтелектом, не створюючи враження, ніби люди можуть створити інтелект, що набагато перевершує їхній власний. Один із його аргументів полягав у тому, що за допомогою наявного у вас інтелекту було б дуже важко створити щось розумніше за вас самих.
ШІ перетворився на страшилку. Спершу це було щось, над чим працювали технарі, потім – щось, що подарує нам безліч чудових речей. А далі він спричинив технічну кризу, можливо, й економічну, і виникло враження, що він вийшов з-під контролю. У Техасі це боляче вдарило.
Думаю, близькість Трампа до цих людей в економічних питаннях була одним із ключових чинників. Я не знаю, чи мав він там інвестиції; я говорю про його близькість до них. Коли він поїхав до Китаю, то взяв із собою багатьох керівників цих компаній на зустріч із керівниками китайських компаній. Люди цілком обґрунтовано могли запитувати, навіщо він їх бере, коли для обговорення є стільки інших питань.
Він вивів ШІ в центр уваги. Коли почалися проблеми, люди звернули увагу на те, наскільки він близький до цієї галузі та як багато грошей вона дає на його кампанії. Безумовно, головною причиною поразки стали економічні наслідки війни з Іраном, але розвиток ШІ теж був вагомим чинником.
Чому мита мали менше значення
Крістіан Сміт: Чи зазнали б республіканці такої самої тяжкої поразки, якби адміністрація запровадила мита, але не почала війну з Іраном? Чи мали самі мита значний вплив на результати виборів?
Джордж Фрідман: Не думаю, що на цей момент вони мали значні наслідки. Вони діяли вже певний час. Вони створювали економічні проблеми у Сполучених Штатах, але водночас приносили користь окремим захищеним галузям. Загалом їхній вплив був негативним, але в певному сенсі це був уже давній негативний чинник.
Незрівнянно важливішою була війна з Іраном, яка раптово дуже ускладнила життя американцям із невеликими доходами та середньому класу, поки технологічні мільярдери виставляли себе напоказ. Це спрощене формулювання, але тут геополітика визначала політику, а не навпаки. ШІ теж був частиною цього. Я не впевнений, що мита суттєво вплинули на результат.
Можливий розкол республіканців і межі влади демократів
Крістіан Сміт: Деякі оглядачі в медіа називають це новою ерою для демократів і початком занепаду республіканців. Але два роки тому Трамп переконливо переміг на президентських виборах, і люди говорили протилежне. Чи можуть республіканці за два роки переламати ситуацію: завершити війну з Іраном, отримати вигоди від мит або скасувати їх, розв'язати частину проблем зі ШІ й, можливо, закінчити війну в Україні?
Джордж Фрідман: Це можливо. Але важко уявити, як ця війна закінчиться без того, щоб Сполучені Штати застосували більше сили, після чого втрати, які досі були дуже обмеженими, почнуть зростати. Іран, схоже, не готовий капітулювати й ні в чому не поступається.
Треба також пам'ятати, що всередині Республіканської партії триває бунт. Це не просто війна, яку підтримували республіканці й проти якої виступали демократи. Трампа обрали почасти завдяки обіцянці не втручатися в такі війни. Він вступив в одну з них, очікуючи, що вона швидко закінчиться, але цього не сталося. Багато республіканців у Конгресі в різний спосіб голосували проти війни й налаштовані до неї вороже.
Демократи багато чого здобули, але президент має величезні повноваження у зовнішній політиці незалежно від Конгресу. За Конституцією він є головнокомандувачем. Водночас війна має докорінні наслідки для MAGA, чиї прихильники підтримували його обіцянку не вступати в неї.
Демократи самотужки не мають достатньо голосів, щоб подолати президентське вето. До них мала б приєднатися достатня кількість республіканців. Зараз найцікавіше питання – чи розколеться сама Республіканська партія. Багато республіканців рішуче виступають проти війни.
Не варто сприймати це лише як перемогу демократів, що дає партії величезну владу. Вони мають значну владу, але розкол республіканців може змінити її межі. Є ознаки того, що деякі республіканці можуть бути настільки вороже налаштовані до війни, що приєднаються до демократів, принаймні у військових питаннях. Питання в тому, що відбуватиметься всередині Республіканської партії.
Крістіан Сміт: Уже говорять про імпічмент Піту Гегсету. Що це означає для війни? Ядерне питання, яке лежить у її основі, нікуди не зникло, а Трамп зберігає свої повноваження головнокомандувача. Що буде далі?
Джордж Фрідман: Очевидно, саме ядерне питання блокує врегулювання між Сполученими Штатами та Іраном. З багатьох інших питань вони домовилися. Іран не погоджується на угоду саме через вимогу відмовитися від ядерної програми. Тож питання в тому, чи зможуть США та Іран укласти угоду, яка дозволить Ірану мати ядерний потенціал, але водночас дасть США чітко зрозуміти, що його ніколи не застосують проти нас. Досягти цього буде важко. Але саме в цьому проблема, і тому я повертаюся до 11 вересня.
Відкриття протоки чи згода на збереження КВІР не є головними перешкодами. Для американської сторони центральним є ядерне питання, і важко зрозуміти, як вони його врегулюють.
Припускаю, що інші регіональні держави мали б натиснути на Іран. Пакистан, один з учасників Меккських угод, є ядерною державою. Сумніваюся, що він завдав би ядерного удару по Ірану, але, можливо, його вдалося б переконати прагнути завершення війни. Саудівська Аравія, безумовно, дуже цього хоче, і, гадаю, турки теж.
З огляду на зосередженість американців на іранському ядерному питанні, яку я вважаю обґрунтованою, як інакше це можна розв'язати? Не думаю, що його можна врегулювати на двосторонньому рівні. Потрібен тиск на Іран, або ж Сполучені Штати мають бути готові завершити війну, погодившись на збереження ядерної зброї – точніше, ядерних програм. Це дуже складне питання.
Але війна мусить закінчитися, інакше президент втратить свою владу. Не просто тому, що перемогли демократи, а тому, що республіканці принципово виступають проти війни й не хочуть, щоб їх пов'язували з її економічними наслідками. Вони політики, які хочуть вижити.
Не можна виходити з того, що це просто розкол між демократами й республіканцями. Треба стежити за тим, як змінюватиметься Республіканська партія. Щодо Гегсета, наприклад, я вважаю, що ідея імпічменту спершу пролунала з боку республіканців. Треба дивитися на це з урахуванням усієї складності ситуації.
Війна, яку відчувають у повсякденному житті
Крістіан Сміт: Трампа обрали почасти завдяки обіцянці вберегти Америку від нових воєн, особливо на Близькому Сході. Наскільки тепер обмежені можливості Сполучених Штатів, якщо американці, схоже, так не хочуть воювати? Такі країни, як Іран, знатимуть, що США не втручатимуться: для будь-кого, хто почне війну, це політично згубно.
Джордж Фрідман: У В'єтнамі йшлося про втрати та призов. Люди не йшли добровольцями: їх призивали, і вони вирушали на війну. Сини воювали, а їхні родини не розуміли, що дасть перемога чи чим обернеться поразка.
Хоча та війна в багатьох аспектах послаблювала економіку, вона не била по повсякденному життю з такою силою. Вона тривала дуже довго й спричинила величезні суспільні розколи, але безпосередньо й найглибше зачепила тих, хто вирушив воювати. Можна було просто триматися осторонь вуличних демонстрацій.
У цьому ж випадку економічний удар величезний, і знадобиться багато часу, щоб його наслідки послабшали. Річ не лише в нафті. На відновлення нафтопереробних заводів, пошкоджених у країнах Перської затоки, у Саудівській Аравії, підуть роки. На нас чекає тривала криза. Навіть коли війна закінчиться, ціни на нафту знизяться не одразу. Нафта критично важлива для стількох галузей, що це позначається на всій економіці.
Це дуже відрізняється від Іраку, Афганістану та будь-яких інших воєн. Ціну платять у повсякденному житті у Сполучених Штатах, і такого не було в жодній попередній війні. В інших війнах сини йшли воювати, а загиблих і поранених привозили додому. А тут люди щодня дивляться, скільки бензину в баку, і думають, чи можуть дозволити собі заправитися.
Це ставить Трампа в дуже складне становище, а демократів – у відносно сильне. Але найбільше в політичному сенсі можуть втратити конгресмени та сенатори від Республіканської партії.
Крістіан Сміт: Тобто, якби війна точилася десь за межами Ірану або якби Іран не міг впливати на ситуацію в Ормузькій протоці й завдавати ударів по нафтопереробних заводах в інших країнах, реакція суспільства могла б бути іншою?
Джордж Фрідман: Відмінність – у впливі на повсякденне життя. Ця війна триває лише близько пів року, і важко згадати іншу війну, яка мала б такі наслідки за такий короткий час.
В'єтнам, Ірак і Афганістан були далеко. Американські солдати були там, але самі війни залишалися далекими. Ця ж війна особисто зачіпає кожного, крім дуже заможних, які, як вважають люди, отримують вигоду від ШІ та всього іншого. Вона безпосередньо позначається на звичайних громадянах, і це посилює напругу. Виникає інша динаміка, зокрема всередині Республіканської партії, у реакції якої ми не можемо бути впевнені. Ця війна відрізняється від усіх попередніх тим, як вона впливає на американське суспільство.
Буря перед затишшям і вибори 2028 року
Крістіан Сміт: У книжці "Буря перед затишшям" ви писали, що кінець 2020-х стане переломним моментом, коли завершуватимуться цикли американського життя. Чи підтверджують ці проміжні вибори ваш погляд?
Джордж Фрідман: Я казав, що вибори 2028 року стануть початком завершення бурі. Самі президенти не є визначальними: вибори виведуть на перший план цілу низку питань і нових постатей. Цим людям доведеться обрати інший курс.
До цього два роки. Криза, яку я описував, уже в розпалі, зокрема й війна, що впливає на внутрішні справи. Наступні два роки ми говоритимемо про наступного президента, а через це – і про те, яке на нас чекає майбутнє.
У Сполучених Штатах таке вже траплялося. Буря вже тут і наближається до свого піку. На мій погляд, за два роки почнеться поступовий вихід до затишшя. Я кажу це тому, що в історії так бувало дуже часто, про що я й писав.
Президентська кампанія починається вже зараз. Найближчими тижнями ми запитуватимемо, хто балотуватиметься й якими будуть головні питання. Коли це почне вимальовуватися, ми побачимо й обриси затишшя. Думаю, президентські вибори будуть жахливо неприємними – я маю на увазі вибори за два роки, і самі наступні два роки будуть дуже важкими. Після цього, як я вважаю, ми почнемо рухатися до затишшя. Зараз ми посеред найгіршої бурі.
Крістіан Сміт: Ще одні вибори. Чудово. Ви вже уявляєте, яким може бути це затишшя, чи ще зарано?
Джордж Фрідман: Це повертає нас до ШІ. Після 1945 року постала зовсім інша Америка, значною мірою побудована навколо таких технологій, як автомобіль і телебачення. Періоди затишшя приходять разом із технологічними революціями; ще один приклад – залізниці.
Це створює нову стабільність, оскільки життя американців дуже великою мірою визначається економікою. Для когось важливі моральні питання, геополітика теж має значення, але центром тяжіння є економіка. Останні кілька століть її основою були технології.
Слід стежити не лише за ШІ, роль якого, на мою думку, перебільшують, а й за іншими галузями, які зараз виникають або вже існують. Їхнє дозрівання разом із приходом нового президента стане передумовою затишшя. Це й далі буде Америка, але пристрасті поступово вщухатимуть, і вона рухатиметься до такого піднесення, яке настало після Другої світової чи Громадянської війни.
Через п'ятнадцять років після Громадянської війни Сполучені Штати вже ставали великою економічною державою. В історії нестабільність усередині країни часто передувала великим звершенням. Якщо Громадянська війна могла привести до такого результату, то цю подію, безумовно, з нею годі й порівнювати.