Роберто Ванначчі намагається перетворити рейтинг своєї партії на важелі впливу ще до парламентських виборів в Італії 2027 року. Колишній генерал і лідер партії «Національне майбутнє» назвав три умови можливої підтримки правоцентристської коаліції Джорджі Мелоні: повне припинення допомоги Україні, депортацію близько 2,4 мільйона іммігрантів та відмову від Європейського зеленого курсу.
Йдеться саме про політичну позицію Ванначчі, а не про укладену угоду з Мелоні чи затверджений план майбутньої коаліції. Але його розрахунок зрозумілий: якщо після виборів голосів правого блоку буде недостатньо для стабільної більшості, партія з підтримкою близько 7% може стати потрібною прем’єр-міністерці.
Про заяви Ванначчі 16 листопада 2026 року повідомили Il Giornale d’Italia та Agenzia Nova, посилаючись на його інтерв’ю Politico.
Союзник, який не хоче входити до уряду
Ванначчі не приховує, що прагне зберегти автономність. За його словами, міністерські посади його не цікавлять: він хоче залишатися лідером партії та впливати на майбутній уряд ззовні.
У цьому і полягає головна особливість його стратегії. Учасник уряду бере на себе відповідальність за бюджет, виконання рішень і наслідки політичних помилок. Зовнішній партнер може вимагати поступок, підтримувати окремі рішення та водночас дистанціюватися від непопулярних результатів. Для Мелоні це означало б не просто домовлятися з іще однією партією, а постійно рахуватися з незалежним центром тиску поза кабінетом.
Нинішній рейтинг «Національного майбутнього» приблизно відповідає показникам «Ліги» та «Вперед, Італіє» — чинних партнерів Мелоні по правоцентристському табору. Сам по собі показник у 7% не дає Ванначчі можливості диктувати уряду кожне рішення. Його реальна вага залежатиме від розподілу місць у парламенті та від того, чи зможе Мелоні сформувати більшість без його депутатів. У разі близького результату навіть невелика фракція може стати вирішальною під час голосувань за уряд, бюджет або ключові закони.
Україна як найрізкіший розрив
Перша вимога Ванначчі — повністю припинити будь-яку допомогу Україні. Для Італії це було б не просто рішенням про окремі бюджетні видатки. Політика Рима щодо України пов’язана з його взаємодією з Європейським Союзом, НАТО та «Групою семи».
Різка зміна курсу поставила б перед Мелоні складний вибір між парламентською арифметикою та позиціями, які Італія узгоджує із західними партнерами. Відмова від допомоги не означала б автоматичного завершення війни. Водночас такий крок міг би послабити спільну позицію європейських держав і створити для Росії сприятливіший політичний сигнал на східному кордоні ЄС.
Наслідки стосувалися б не лише обсягу італійського внеску. У разі зміни політики на вимогу партії з однозначним рейтингом союзники могли б поставити під сумнів передбачуваність Рима в питаннях, які потребують довгострокової координації. Для Мелоні це означало б ризик: погодження могло б ускладнити відносини з партнерами, а відмова — переговори про майбутню більшість.
2,4 мільйона: політична цифра і практичний бар’єр
Друга умова передбачає депортацію близько 2,4 мільйона людей, яких Ванначчі називає «неінтегрованими». Це приблизно 4% населення Італії — масштаб, що виходить далеко за межі звичайних процедур видворення людей без законних підстав для перебування або засуджених за конкретні злочини.
Щоб перетворити таку вимогу на державну політику, спочатку довелося б визначити, що саме означає «неінтегрованість» у правовому сенсі. Органи влади мали б встановити коло осіб, перевірити їхній статус, розглянути індивідуальні обставини та можливі оскарження. На цей процес впливали б Конституція Італії, право ЄС і судові процедури. Окремим питанням залишалася б готовність держав походження прийняти людей, яких планують вислати.
Навіть без політичних і правових перешкод така операція вимагала б масштабної адміністративної машини: від ідентифікації та розгляду справ до утримання й транспортування. Витрати для бюджету були б значними, а строки реалізації — невизначеними.
Масове видворення мало б і наслідки для ринку праці. Італія вже стикається зі старінням населення та нестачею працівників у низці галузей. Іммігранти відіграють помітну роль у промисловості, будівництві, сільському господарстві й соціальному догляді. Вилучення з економіки населення такого масштабу могло б вдарити не лише по міграційній політиці, а й по виробництву, обслуговуванню та роботі соціальних служб.
Це не означає, що будь-яке посилення міграційної політики є неможливим. Однак запропонована Ванначчі цифра описує не короткостроковий адміністративний захід, а масштабну перебудову демографічної структури, державного управління та ринку праці.
Зелений курс як суперечка про промисловість
Третя вимога стосується односторонньої відмови Італії від Європейського зеленого курсу — комплексу правил і програм у сферах скорочення викидів, енергетики, транспорту та модернізації промисловості. Ванначчі вважає, що цей курс шкодить італійським підприємствам і послаблює їхню конкурентоспроможність.
Для Рима такий розрив був би складним і з правового, і з економічного погляду. Значна частина відповідних норм уже інтегрована в законодавство ЄС, а Італія залишається учасницею єдиного ринку. Тому італійські компанії, які експортують до інших держав союзу, не змогли б автоматично відмовитися від спільних стандартів. Розбіжність між національними та європейськими правилами могла б не зменшити витрати, а створити додаткові вимоги для транскордонної торгівлі.
Під питанням опинилися б також європейські субсидії та інвестиції, призначені для оновлення виробництва, підвищення енергоефективності й зменшення залежності від імпортного викопного палива. Вихід із загальноєвропейського курсу міг би ускладнити доступ до частини фінансування або вимагати нових переговорів із Брюсселем.
Повільніший енергетичний перехід залишив би італійську економіку більш залежною від коливань цін на нафту, газ та інші види палива. Мелоні може критикувати окремі положення Зеленого курсу й реагувати на занепокоєння промисловців щодо вартості переходу. Але повне прийняття вимоги Ванначчі означало б значно ширший конфлікт із європейськими інституціями та партнерами.
Тиск без прямої відповідальності
Три вимоги Ванначчі стосуються різних сфер — зовнішньої політики, міграції та економіки, — але разом вони формують єдину пропозицію: підтримка коаліції в обмін на перегляд її базового курсу. Причому сам політик хоче залишитися за межами уряду.
Такий формат може зробити майбутню більшість менш передбачуваною. «Національне майбутнє» вимагатиме поступок щодо України, міграції або кліматичної політики, не розділяючи повною мірою відповідальність за їхню реалізацію. Мелоні доведеться одночасно утримувати формальних партнерів по правому блоку та домовлятися з політичним лідером, який залишатиметься зовнішнім критиком.
Ванначчі розраховує, що після виборів кількість депутатських місць важитиме більше, ніж нинішній розмір його партії. Для Мелоні питання полягатиме не тільки в тому, приймати чи відкидати три радикальні умови. Їй доведеться вирішити, чи здатна угода стабілізувати уряд — чи, навпаки, створить постійний механізм тиску, який поступово змінюватиме зовнішню, міграційну та економічну політику Італії.