Президент Польщі Кароль Навроцький запропонував змінити Конституцію так, щоб жоден кандидат до Конституційного трибуналу не міг розпочати роботу без згоди глави держави. Ініціатива з’явилася після того, як президент прийняв присягу лише у трьох із восьми суддів, обраних Сеймом, і відмовився зробити це щодо п’ятьох інших.
Для опонентів Навроцького це не просто проєкт інституційної реформи. Вони вважають, що президент намагається закріпити в Основному законі повноваження, якого нині не має, а заодно надати нове пояснення вже ухваленому рішенню щодо п’ятьох суддів. У центрі суперечки — питання, чи є президентська присяга формальною процедурою, чи може вона перетворитися на політичний фільтр.
Повноваження, якого немає в чинних правилах
Про президентську ініціативу польські медіа повідомили 20 листопада 2026 року. Проєкт передбачає, що суддів Конституційного трибуналу Сейм обиратиме більшістю щонайменше у три п’ятих голосів. Кандидати також мають відповідати кваліфікаційним вимогам, а перед голосуванням їхні кандидатури повинні пройти консультації із судовими та професійними органами.
Ключовим нововведенням стане згода президента. Навіть кандидат, який набере необхідну кількість голосів у Сеймі, не зможе почати роботу без схвалення глави держави. Таким чином, президент отримає можливість окремо погоджувати або блокувати кожну кандидатуру.
Нині ні Конституція Польщі, ні закон про Конституційний трибунал не надають президентові права вирішувати, хто з обраних парламентом суддів може вступити на посаду. Чинна процедура не передбачає окремого президентського затвердження кандидатів або формального вето щодо кожного обраного судді.
У нинішній моделі глава держави бере участь у процедурі на етапі складення присяги. Конституціоналісти, Венеційська комісія та рішення самого Конституційного трибуналу від грудня 2015 року, як зазначено в матеріалах справи, виходять із того, що президент має прийняти присягу в обраних Сеймом суддів без зволікань.
Критики Навроцького на цій підставі стверджують, що відмова прийняти присягу у п’ятьох суддів блокує вже завершене парламентське рішення. Це правова й політична оцінка, яка є предметом спору між інституціями, а не беззаперечним висновком усіх його учасників. Проте саме вона пояснює, чому президентський проєкт сприймають як спробу змінити правила після початку конфлікту.
Ширша згода в Сеймі — і ще один фільтр
Вимогу про три п’ятих голосів можна обґрунтувати прагненням не допустити, щоб одна парламентська більшість одноосібно сформувала Конституційний трибунал. Кандидатові довелося б здобути ширшу політичну підтримку, ніж проста більшість.
Але президентська згода додає до цього парламентського бар’єра ще один — персональний і потенційно вирішальний. Глава держави зможе не погодити кандидата, навіть якщо той отримає необхідну підтримку депутатів. Роль президента зміниться: замість виконання формальної дії після парламентського обрання він стане самостійним учасником визначення складу Трибуналу.
Саме таку зміну балансу влади критикують противники ініціативи. На їхню думку, проєкт не просто має на меті захистити Трибунал від контролю однієї партії. Він створює для президента можливість блокувати будь-яку кандидатуру, яка не відповідає його політичній позиції.
Тут виникає і питання часу. Конституційна поправка може встановити нове правило для майбутніх призначень, але сама по собі не доводить, що президент мав таке повноваження тоді, коли відмовився прийняти п’ять присяг. Майбутня норма та оцінка вже ухваленого рішення — різні юридичні питання.
Тому опоненти Навроцького розглядають ініціативу як можливу спробу надати політичне й правове прикриття попереднім діям. Якщо право погоджувати кандидатів тепер пропонують прямо записати в Конституції, стверджують вони, це свідчить про відсутність такого права в чинному законодавстві.
Три присяги прийняті, п’ять статусів зависли
Вибіркова участь президента залишила відкритим не лише питання про склад Конституційного трибуналу, а й питання про момент набуття статусу судді. Чи створює обрання Сеймом юридично значущий статус, після якого президент зобов’язаний виконати формальну процедуру? Чи саме присяга є умовою, без якої обраний кандидат не стає суддею?
Публічні заяви з президентського оточення додали суперечності. Представники цього табору заявляли, що п’ятеро людей, які не склали присягу, не є суддями Конституційного трибуналу. Аргумент полягає в тому, що без присяги вони не набули відповідного статусу.
Водночас президентська ініціатива, за наявною інформацією, передбачає можливість відправити цих п’ятьох у так званий «стан спочинку» разом з іншими членами Трибуналу. Інакше кажучи, коли йдеться про їхнє майбутнє, проєкт поводиться з ними як із суддями, хоча в публічних аргументах їхній статус заперечується.
Це не просто суперечність у термінах. Якщо п’ятеро ніколи не стали суддями, незрозуміло, чому до них має застосовуватися механізм, призначений для членів Конституційного трибуналу. Якщо ж обрання Сеймом уже створило для них юридично значущу позицію, президентська присяга може розглядатися як обов’язковий формальний крок, а не як інструмент індивідуального відбору.
Саме тут розходяться дві моделі влади. В одній президентська присяга завершує перетворення кандидата на суддю і залишає главі держави простір для відмови. В іншій основне кадрове рішення вже ухвалив Сейм, а президент має без зволікань оформити його наслідки. Чинний конфлікт між цими підходами не розв’язаний.
«Перезавантаження» потребує зміни Конституції
Президент називає свою ініціативу способом «перезавантажити» Конституційний трибунал. Якщо її ухвалять, вона змінить співвідношення між Сеймом, президентом і органом, який перевіряє відповідність законів Конституції. Парламенту доведеться шукати кваліфіковану більшість, а глава держави отримає окреме право зупиняти кандидатури.
Прихильники такого підходу могли б представити його як захист від одноосібного контролю над Трибуналом — як з боку парламентської більшості, так і з боку окремої політичної сили. Критики відповідають, що парламентський бар’єр у три п’ятих не виправдовує появи президентського права блокувати кандидатів, а Конституцію не слід змінювати для легітимації спірного рішення посадовця, який отримає нові повноваження.
Для ухвалення проєкту потрібна політична підтримка, достатня для внесення змін до Конституції Польщі. Поки перспективи цієї підтримки не визначені, п’ятеро суддів залишаються обраними Сеймом, але не приведеними до присяги. А суперечка про президентський підпис під їхнім вступом на посаду вже переросла в боротьбу за те, хто саме має останнє слово у формуванні польського Конституційного трибуналу.
Читайте матеріал Gazeta Wyborcza про проєкт реформи.