Про це ідеться у дописі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.
Шлях до Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова 26-річна киянка називає довгим. Після повномасштабного вторгнення московської орди в лютому 2022 року вона хотіла допомагати цивільним чи військовим, але «не знала куди приткнутись». Багато разів надсилала заявки в різні медбати.
У серпні 2022 року подала заявку і в ПДМШ, і її одразу схвалили. Місяць ходила по військових магазинах, готуючи себе до своєї першої ротації.
«Перша моя ротація була Бахмутський напрямок. Сказати, що це було страшно — нічого не сказати», — зізнається Анна.
Працювала на так званому «довгому плечі» — вивозили поранених на реанімобілі з прифронтових стабпунктів до лікувальних закладів. За словами дівчини, це був дуже крутий досвід» .
«Якби не добровольці, я, чесно, не знаю, як би ЗСУ-шники працювали без нас, — стверджує Колосовська. — От чесно вам кажу. Мені хочеться загітувати людей, щоб вони вступали в ПДМШ. Бо тут не вистачає людей, і хотілося б, аби нас було більше».
До слова,боєць батальону “Київська Січ” вважає, що країна агресорка розуміє лише мову сили, тому їй варто добряче дати по пиці.
Сообщение Інтерн-анестезіолог рятує бійців на фронті: «Сказати, що це було страшно — нічого не сказати» появились сначала на Великий Київ.