На Софійській площі у День пам’яті захисників України відкрили фотовиставку «Воїни світла», присвячену загиблим бійцям із підрозділу «Азов», батальйону «Донбас» та 3-ої штурмової бригади, які віддали життя за Україну.
В експозиції представлені 156 інформаційних планшетів, на яких зображені світлини та життєписи Героїв, які віддали своє життя в боях за Маріуполь, Бахмут, Мар’їнку та Іловайськ. Також тут згадується про трагедію в Оленівці, під час якої загинули близько пів сотні військовополонених захисників Маріуполя.
Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
«29 серпня — один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення, коли російські війська обстріляли вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом. Тому виставка нагадує про тих, хто віддав своє життя, захищаючи кожного з нас із 2014 року. Ми зібрали історії й життєписи Героїв, які загинули під Іловайськом, Бахмутом, у Маріуполі та інших містах. Вони безстрашно та невпинно обороняли Україну, віддавши за нашу незалежність своє життя», — розповіла під час відкриття авторка ідеї виставки у Києві Віра Литвиненко — мати бійця полку «Азов» Владислава Литвиненка з позивним «Вектор».
Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
Під час відкриття родини воїнів вшанували пам’ять про своїх рідних запаленням лампадок на інсталяції «Сталеве Азовське Серце».
Мама загиблого азовця Віталія Харчука — Віта, цього дня прийшла вшанувати пам’ять не лише свого сина, а і його побратимів. Принесла багато квітів, запалила лампадки й ні на мить не стримувала сліз, бо її сину тепер назавжди 22 роки.
Мама загиблого азовця Віталія Харчука — Віта. Фото: Сніжани Божок
Віталій Харчук на псевдо «Хірург» загинув у пекельних боях за Маріуполь. Був сержантом, командиром відділення, не раз рятував побратимів.
«Мій синочок, попри свій вік був мужнім і завзятим, — витирає сльози мама загиблого бійця. — У 18 років після закінчення коледжу пішов служити. Потрапив у Президентський полк, прийняв під Верховною Радою присягу, але сказав, що йому це не цікаво. Бо хотів до „Азову“, з яким врешті-решт після посиленої підготовки та іспитів, підписав контракт. Так прослужив рік, а потім підписав другий контракт — на три роки. Дослужився до командира відділення. Лишалося три місяці до завершення контракту, коли почалася повномасштабна війна. Віталій був в обороні Маріуполя. Попри весь жах і складнощі він постійно повторював мені, що все буде добре».
Про те, який син герой, жінка дізналась уже від побратимів. Та в неї навіть сумнівів не було, бо парубок завжди був із загостреним почуттям справедливості.
«Ми його пів року шукали, знайшли в Дніпрі. Він був похований, як невідомий солдат, — розповідає пані Віта. — 1 жовтня 2022 року ми його перепоховали. Я вийшла на хлопців-побратимів. Вони розповіли, що 25 березня Віталій вивів з оточення близько 20 захисників. Він з них був єдиний азовець, якого лишили за старшого. Бійці мені писали, що він знищив три танки з Javelin. Розповідали, що ніколи не боявся, вибігав та стріляв по них. Якби Віталій цього не робив, загинуло б значно більше людей, зізнавалися мені його побратими. І в цих словах я дійсно впізнаю свого сина».
Як саме загинув боєць — ніхто досі не знає. Тіло героя знайшли під час одного з обмінів. Спочатку хлопця поховали у братській могилі, а рідні про загибель Віталія дізналися аж у серпні. Впізнати хлопця вдалося лише за татуюванням. Героя полку «Азовсталь» Віталія Харчука перепоховали в Києві на Лук’янівському військовому кладовищі. Молодий сержант нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Родина загиблого Героя України Дениса Лабунського. Фото: Сніжани Божок
Вшанувати пам’ять про загиблого бійця Дениса Лабунського й отримати від президента Володимира Зеленського найвище державне звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота зірка» цього дня приїхали дружина Тетяна та батьки загиблого сержанта 3-ї окремої штурмової роти спеціального призначення «Азов».
«Чоловік загинув на Бахмутському напрямку під час штурму, прикриваючи собою побратимів, — розповідає Тетяна. — Він отримав смертельне поранення. Денис був найкращим чоловіком. Добрим, веселим, сильним, мужнім. Він був опорою для мене. Біль, смуток… не можливо це все пережити».
«Мій син був за кордоном, коли почалася війна, — приєднується до розмови мама загиблого Героя. — Жив там і працював. Але як тільки почув про війну одразу приїхав. Я кажу йому: «Синку, ну куди? Навіщо?». А він одразу відрізав: «Мамо, починати треба з себе. Я йду за майбутнє наших дітей, за наше завтра».
І хоч не встигла молода родина Лабунських народити власних дітей, Денис завжди наголошував, що завдання свідомих дорослих — забезпечити світле й мирне майбутнє дітей. Воїн був кандидатом у майстри спорту з важкої атлетики. Дружній, щирий і з великою душею.
«Денис пішов добровольцем. Одразу прилетів в Україну і помчав на Київ, — розповідає батько загиблого бійця. — Пам’ятаю, як він телефоном казав: «Ми відбиваємо ворога. Вже скоро буде перемога. А ще додав: «Коли мене запитають, чи я жалкую? Моя відповідь завжди буде: ні. Я пішов би, не задумуючись, знов…».
Денис Лабунський загинув хороброю смертю 24 листопада 2022 року.
Виставка на Софійській площі триватиме протягом місяця. Представлена українською та англійською мовами.
Організатори виставки — громадська організація «Родин загиблих захисників України «Серце назовні». За підтримки Міністерства у справах ветеранів України та Київської міської державної адміністрації.
Читайте також у «Вечірньому Києві» — «Ці рани не мають терміну давності»: у столиці вшанували пам’ять загиблих захисників.