Праворадикальна «Альтернатива для Німеччини» (AfD) висунула колишнього футболіста Томаса Бертольда кандидатом у президенти Німеччини — хоча не має достатньо голосів, щоб провести його до перемоги. Для партії ця кампанія має радше медійне й символічне значення: відомий спортсмен може винести її риторику за межі звичного електорату й поставити її в центр дискусії про найвище державне представництво.
Про номінацію 62-річного Бертольда, чемпіона світу 1990 року у складі збірної Німеччини, ЗМІ повідомили 16 листопада 2026 року. AfD і сам кандидат представляють його як незалежну від партій політичну фігуру, здатну об’єднати німців. Проте соціал-демократи, ХДС/ХСС і «Зелені» відреагували різкою критикою та назвали висування абсурдною ідеєю.
Суперечка починається не з підрахунку голосів
Головні претензії опонентів стосуються не лише безперспективності кандидатури. Вони посилаються на участь Бертольда в акціях противників коронавірусних обмежень і на його висловлювання, які, на їхню оцінку, заперечують або применшують значення пандемії та кліматичних змін. Критики також пов’язують його публічну риторику з антисемітськими наративами, тезами руху «рейхсбюргерів» і конспірологічними твердженнями про «тіньовий уряд».
Ці оцінки є частиною політичної суперечки про придатність Бертольда до посади й не подаються тут як незалежно встановлені факти. Водночас саме вони пояснюють, чому номінація викликала настільки гостру реакцію. Федеральний президент Німеччини не керує урядом, але представляє конституційний лад, демократичні інституції та єдність держави. Від глави держави очікують здатності виконувати об’єднавчу роль, особливо під час суспільних конфліктів.
На думку противників AfD, висування людини, яку вони пов’язують із теоріями змови та недовірою до державних інституцій, може надати таким поглядам легітимності на найвищому символічному рівні. Для партії ж ця сама суперечка стає можливістю показати себе силою, що кидає виклик політичному істеблішменту.
«Незалежний чемпіон» як політичний образ
Статус Бертольда як нібито безпартійного кандидата є центральною частиною стратегії AfD. Колишній гравець збірної має впізнаваність, якої бракує багатьом партійним функціонерам, і може звертатися до аудиторії, не залученої до повсякденної парламентської політики. Його спортивне минуле дає AfD змогу пов’язати власні меседжі з образом людини, відомої не кар’єрою в партії, а перемогою на чемпіонаті світу.
Опоненти відкидають таке позиціювання. Вони звертають увагу на згадки про «тіньовий уряд» і «політиків-маріонеток», а також на погляди Бертольда щодо пандемії та клімату. На їхню думку, ці мотиви перегукуються з антиелітною та конспірологічною мовою, яку використовують представники AfD.
Схожість риторики сама по собі не доводить, що Бертольд перебуває під контролем партійного керівництва. Але вона пояснює, чому заяви про його політичну нейтральність сприймають скептично. Для AfD образ «незалежного чемпіона світу» має очевидну комунікаційну цінність: партія може поширювати власний порядок денний через відомого суспільству кандидата, не висуваючи на перший план одного зі своїх лідерів.
Вибір спортсмена водночас підживив критику щодо кадрового потенціалу самої AfD. Її опоненти вважають, що партії бракує авторитетного політика, здатного претендувати на найвище державне представництво й користуватися довірою за межами власного електорату. Замість фігури зі своїх лав AfD обрала кандидата, чия національна популярність походить переважно зі спортивної кар’єри десятиліття тому.
Виборча математика майже не залишає інтриги
Федерального президента Німеччини обирають не громадяни шляхом прямого голосування. Це роблять Федеральні збори — орган, до якого входять депутати Бундестагу та така сама кількість делегатів від федеральних земель. Для перемоги необхідна абсолютна більшість.
AfD не має в цьому органі достатньої кількості голосів. До того ж провідні партії відмовляються співпрацювати з праворадикальною силою. ХДС/ХСС, СДПН і «Зелені» спільно підтримують Ільзе Айгнер, президентку баварського ландтагу.
Її перемогу на виборах 30 січня вважають майже гарантованою. Айгнер має змінити на посаді Франка-Вальтера Штайнмаєра й стати першою жінкою — федеральною президенткою в історії Німеччини. За таких розкладів Бертольд не має реалістичного шляху до більшості, а його висування не є звичайною боротьбою за посаду.
Натомість воно дає AfD сцену для загальнонаціональної кампанії. Партія може повторювати власні тези в межах процедури, пов’язаної з конституційною безперервністю, звертатися до потенційних виборців і подавати спільну підтримку Айгнер іншими партіями як доказ політичної ізоляції AfD.
Поразка, яку можна перетворити на повідомлення
Очікувана невдача не робить кандидатуру беззмістовною для самої партії. Навіть кандидат без шансів на перемогу здатен привернути увагу, розширити аудиторію та допомогти AfD закріпити образ «народної» сили, близької до звичайних громадян і чужої професійній політиці.
У цій стратегії є суперечність. Популярність Бертольда може зробити партію помітнішою для нових груп виборців, але дискусія навколо його поглядів водночас загострює питання про сумісність риторики AfD із об’єднавчою функцією президентської посади. 30 січня, ймовірно, підтвердить не перемогу її кандидата, а межі впливу партії на центральні державні інституції. Відкритим залишиться інше питання: чи принесе їй відомість колишнього футболіста нових прихильників, чи лише зробить помітнішою відстань між медійною увагою та реальною здатністю здобувати владу.
Читайте матеріал Tagesspiegel про висування Томаса Бертольда.