Польська партія «Право і справедливість» (PiS) просуває модель Європейського Союзу, у якій ключові рішення знову зосереджуються в національних столицях. Серед запропонованих змін — ліквідація Європейської комісії, обмеження повноважень Суду ЄС, скасування прямих виборів до Європейського парламенту та перегляд більшості європейського законодавства.
Для Польщі це означало б не лише чергову суперечку з Брюсселем. Такий курс може посилити вплив PiS у внутрішній політиці, але водночас зменшити можливості Варшави впливати на спільні рішення, ускладнити захист верховенства права й зробити економічні правила менш передбачуваними.
Про ініціативу повідомлялося 5 листопада 2026 року в аналізі польського видання «Око.прес». У матеріалі вказано на подібність пропозицій PiS до ідей німецької «Альтернативи для Німеччини» (AfD) та французького «Національного об’єднання» Марін Ле Пен. Це не доводить існування спільної кампанії або єдиної організаційної структури трьох партій, але показує спільний напрямок їхніх вимог: менше наднаціональних повноважень і більше контролю для урядів держав.
Що саме має зникнути або втратити повноваження
Європейська комісія в нинішній системі готує законодавчі пропозиції, стежить за дотриманням права ЄС і може запускати процедури проти держав-членів, які не виконують спільних зобов’язань. Її ліквідація була б не просто адміністративною реформою. Вона прибрала б один із головних механізмів, за допомогою якого Євросоюз формує спільну політику та контролює її виконання.
Обмеження ролі Суду ЄС зачепило б інший фундамент європейського порядку. Суд забезпечує однакове тлумачення права ЄС і розглядає спори між державами, національними органами та інституціями Союзу. Якщо його повноваження стануть слабшими, урядам буде легше оскаржувати рішення Брюсселя або трактувати спільні правила відповідно до власних політичних пріоритетів.
Третя пропозиція стосується Європейського парламенту — скасування його прямих виборів. Нині громадяни держав ЄС безпосередньо обирають депутатів цього органу. Відмова від такого механізму послабила б прямий демократичний зв’язок між виборцями та європейським рівнем ухвалення рішень, водночас посиливши роль національних урядів.
Окремо йдеться про перегляд більшості європейських законодавчих норм. Наразі не уточнено, які саме правила PiS пропонує скасувати чи змінити. Потенційно це може стосуватися норм, що регулюють єдиний ринок, спільні стандарти та співпрацю між державами. Саме невизначеність масштабу такого перегляду не дає змоги оцінити його конкретні економічні наслідки, але інституційний напрямок програми є зрозумілим.
Разом ці заходи змістили б центр ухвалення рішень від спільних органів до національних столиць. ЄС міг би формально зберегтися, але йому було б складніше виробляти єдині норми, однаково їх тлумачити та домагатися виконання в усіх країнах-учасницях.
Чому польська політика надає плану ваги
У Польщі ця ініціатива розгортається на тлі посилення позицій PiS у державній політиці. У повідомленнях про стратегію обрання Кароля Навроцького президентом пов’язують зі зростанням впливу партії. Навроцького описують як політичного протеже Ярослава Качинського.
Президентська посада не дає PiS автоматичного контролю над усією політичною системою Польщі. Проте вона створює для партії важливу платформу, щоб впливати на суспільну дискусію, тиснути на уряд і протистояти вимогам європейських інституцій. Через це суперечка про повноваження ЄС може стати частиною ширшого внутрішнього інституційного протистояння, а не залишитися питанням зовнішньої політики.
Найчутливішою сферою є верховенство права. Європейські інституції можуть перевіряти дотримання спільних норм, домагатися судового розгляду національних рішень і застосовувати політичні або фінансові інструменти, якщо уряд послаблює демократичні гарантії. Слабша Комісія та менш впливовий Суд ЄС зробили б такий контроль складнішим.
Для Польщі це могло б означати більший простір для урядів, які оскаржують незалежність судової системи, конституційні стримування й противаги або інші вимоги правової держави. Але послаблення контролю не усунуло б конфліктів із Брюсселем. Навпаки, спори, які тепер можна передати на розгляд європейських органів, частіше перетворювалися б на політичне суперництво між національними урядами.
Європейські інституції виконують для держав не лише контрольну, а й координаційну функцію. Спільні судові та політичні механізми дають країнам змогу діяти колективно й захищати свої інтереси в межах єдиного правила. Їх ослаблення може надати урядам більше свободи опору, але водночас позбавити їх надійних способів спільно впливати на рішення, що стосуються всіх.
Ставка на три-чотири роки
Описана стратегія не передбачає негайної юридичної перебудови ЄС. Її логіка політична: євроскептичні сили мають намір посилити свої позиції в національних урядах протягом найближчих трьох-чотирьох років. Зміцнившись на внутрішньому рівні, вони могли б вимагати змін до договорів, блокувати спільні рішення або ускладнювати роботу вже наявних інституцій.
Для такого тиску не обов’язково, щоб усі держави одночасно прийняли однакову програму. Достатня кількість урядів могла б систематично затримувати рішення, опиратися процедурам контролю та блокувати реформи, спрямовані на поглиблення інтеграції. У такому разі авторитет ЄС поступово слабшав би навіть без формального рішення про його розпуск.
Водночас це залишається політичним сценарієм, а не доконаним фактом. Ліквідація Європейської комісії, радикальне обмеження ролі Суду ЄС або припинення прямих виборів до Європейського парламенту потребували б масштабних юридичних змін і широкої політичної згоди. Держави-члени мають різні інтереси, а PiS, AfD і «Національне об’єднання» не обов’язково однаково бачать економічну політику, безпеку чи відносини із зовнішнім світом.
Тому найбільш реалістичний ризик полягає не в одномоментному демонтажі Союзу, а в накопиченні блокувань. Спільні правила можуть застосовуватися нерівномірно, рішення ухвалюватимуться довше, а конфлікти щодо повноважень дедалі частіше виходитимуть із правової площини в політичну. Це послабило б здатність ЄС діяти спільно в економічних, безпекових і міжнародних кризах.
Для Польщі така перебудова містить суперечливий обмін. Опір європейському нагляду може принести PiS внутрішньополітичні дивіденди, але тривале протистояння з Брюсселем здатне зменшити вплив Варшави під час ухвалення рішень у ЄС. Якщо спільні правила єдиного ринку почнуть діяти менш передбачувано, зростуть і економічні ризики для держави та бізнесу.
Отже, питання полягає не лише в тому, скільки повноважень має залишатися у Брюсселя. Вирішується сама природа Союзу: чи залишиться він об’єднанням із обов’язковими спільними правилами та інституціями, здатними їх захищати, чи поступово перетвориться на вільніший союз урядів, де правила зберігаються на папері, але дедалі важче стають обов’язковими для його учасників.