Думки Західний сервіс проти української стійкості: як змінюються цінності під час подорожі на Схід
Як тільки ти починаєш рухатись з Європи на Схід, ти бачиш поступову невблаганну деградацію інфраструктури, зазначає культуролог Зоя Звіняцковська. Але з іншого боку, рух у тому ж напрямку демонструє різке зростання знаменитої української стійкості — ця якість на Заході сильно ослабла…
Зоя Звиняцківська Історикиня моди, критикиня, культурологиня 0

Related video
Як тільки ти починаєш рухатись на Схід, ти бачиш поступову невблаганну деградацію інфраструктури. Українські водії "Фліксбасу", які в Берліні поводяться як ввічливі усміхнені роботи (в салоні ідеальна тиша) — як тільки перетинають кордон з Польщею, встають на незаплановану зупинку, перекур, заправку і все разом, вмикають в салоні гучну музику і починають голосно перегукуватись о першій ночі.
Щоб перейти в Перемишлі з пункту контролю до будівлі вокзалу, треба подолати підземний перехід з двома маршами сходів в кожен бік — і серце не витримує дивитись на мам з дітьми, дитячими возиками та валізами одночасно, які намагаються все це спустити, а потім підняти. А попросити по допомогу нема кого, бо окрім них там ще стареньки — зі своїми валізами. За три з половиною роки війни Україна сто разів могла б щось зробити своїм коштом з цим переходом, яким власне ходять її найвразливіші громадяни — але держава вочевидь не бачить в цьому потреби, адже вони так само лазять сходами й в Києві, в столиці, тобто все в рамках нашого українського стандарту. Поляки, до речі, свої стандарти підкручують, встановлюючи скрізь на залізничних станціях сучасні ліфти, що завжди працюють — але Перемишль точно не перший в списку та й підземні переходи, яких в них за радянською традицією достобіса, вони не рухать поки.
Але ж чорт забирай, як тільки ти починаєш рухатись на Схід, ти бачиш поступове зростання стійкості інфраструктури. Українські водії "Фліксбасу", побачивши попереду на трасі великий затор на кілька годин (сталося серйозне ДТП), рішуче звернули з траси та нікому не відомими манівцями, попід тини якихось закинутих хат, на мигах та інтуїції обʼїхали затор, надолужили втрачений час та ще й телефоном попередили інші екіпажі й розповіли їм як їхати.
Важливо Підземні школи в обложеній фортеці: як Харків тримає на собі весь Лівий берег
Попри шалену ніч "Інтерсіті" хоч і спізнився, але прийшов — і ось вже готовий забирати людей та їхати назад, у війну, тобто додому.
Ти уважна людина і помічаєш все. Тому тебе розриває між бажанням дати в пику водіям автобуса й обійняти їх. Ти лютуєш на державу, яка змушує людей з валізами дертися сходами, і захоплюєшся нею, бо державна залізниця під обстрілами працює як боженька. Ти просто фізично відчуваєш, як рухаєшся від ситого світу безтурботного гуманізму, де сервіс є мірилом і запорукою засадничих принципів цивілізації, до світу екстремального протистояння з напруженням всіх сил, де найкращим є те, що просто надійно і гарантовано працює — неважливо як. Тут цінуються інші якості. Тут інша шкала для оцінки сервісів.
А ти ж памʼятаєш часи, коли світ гуманізму вважався тобою та і всіма навколо тебе беззаперечним майбутнім, а світ, де сервіс неважливий, головне, аби воно робило — ганебним минулим. Але тепер ти з сумом думаєш, що все виходить навпаки, а ти ж вже напрацювала собі шкалу оцінок і виглядала вона не як потрєблядство, а як прагнення сучасного ставлення до людей, ех. Хороша була штука, шкода викидати. Але з іншого боку, ти тішишся, що ми ще не забули, як це робити. Іншим буде тяжче, коли настане їхній час.
P.S. Мені шкода, що пост скотився в обговорення сходів в польському підземному переході, за задумом він був зовсім не про це. Але перехід всім памʼятний і всім болить, я розумію
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Джерело
Важливо Через труднощі — до сили: як жити після важких втрат і не зламатися