Обмеження роботи чорноморських портів уже впливає на турецьких переробників і змушує їх змінювати підхід до формування запасів та логістики зерна.
Про це розповів торговий представник компанії ІMISK (Туреччина) Онур Оздемір під час AgroFoodSummit у Мерсіні (Туреччина).
За його словами, Туреччина безпосередньо залежить від постачання зерна з Чорноморського регіону, оскільки є одним із ключових напрямків для продукції з України та росії.
«Ми знаходимося дуже близько до України, росії та всього Чорноморського регіону. Це порушення логістики та вузькі місця вже реально впливають на турецьких переробників і змінюють їхній підхід», — зазначив Онур Оздемір.
Він пояснив, що раніше турецькі компанії могли не формувати великих запасів, оскільки мали можливість швидко отримувати вантажі з Чорноморського регіону. Наразі ситуація змінилася: якщо у підприємства запасів лише на один-два тижні, воно має діяти значно швидше.
За словами представника ІMISK, нині проблема вже полягає не лише у вартості зерна.
«Це вже не питання ціни. Питання в тому, чи можна фізично доставити це зерно до Туреччини. Можна бачити зерно у світовому виробництві, але якщо воно комерційно недоступне для переробників, це не має значення», — пояснив він.
Онур Оздемір зазначив, що Туреччина намагається зберегти ланцюги постачання відкритими та перебудовує логістику. При цьому країна виконує не лише роль імпортера, а й логістичної платформи між Чорноморським регіоном, Близьким Сходом і Північною Африкою.
Водночас українське зерно, за його оцінкою, залишатиметься конкурентним на турецькому ринку, однак альтернативні маршрути мають суттєві обмеження.
«20 тис. т, перевезених судном, — це приблизно 4,5 тис. вантажівок. Логістично неможливо перемістити такі обсяги лише автотранспортом», — наголосив він.
Окремою проблемою залишаються затримки на дунайському напрямку. За словами Оздеміра, якщо раніше очікування могло становити два-три дні, то нині судна можуть чекати до 12 днів. Це збільшує витрати на фрахт і демередж та ускладнює виконання контрактних зобов’язань.
«Іноді вантаж може бути на $5 дешевшим, але якщо він приходить на два тижні пізніше, ця знижка фактично втрачає сенс», — зазначив він.
Представник ІMISK додав, що Туреччина й надалі закуповуватиме українську агропродукцію, зокрема соняшник, сою та кукурудзу, оскільки власного виробництва країні недостатньо для покриття потреб переробної та кормової промисловості.
За його оцінкою, Туреччина може виробляти близько 8 млн т кукурудзи за споживання переробним сектором на рівні близько 12 млн т, що формує дефіцит приблизно у 4 млн т.
Людмила Лебідь, AgroPortal.ua