У другому кварталі 2026 року литовський учитель у середньому отримував 1 894 євро після сплати податків. Білоруському педагогу залишалося 2 589,89 білоруського рубля — приблизно у 2,4 раза менше за перерахунком за курсом Національного банку Білорусі.
Різниця не зникає навіть після поправки на вищі ціни в Литві. Вона показує не лише відмінність між двома зарплатами, а й те, скільки повсякденних витрат може покрити праця вчителя. На цьому тлі особливо виразно постає питання бюджетних пріоритетів Білорусі: майже 21% видатків у проєкті бюджету на 2027 рік планують спрямувати на силові та правоохоронні структури.
Розрив, який видно після податків
Про зарплати та порівняння купівельної спроможності 17 листопада повідомило «Дзеркало». У Литві середня зарплата вчителя в другому кварталі 2026 року становила 3 131 євро до оподаткування і 1 894 євро після сплати податків.
За курсом Національного банку Білорусі це приблизно 10 388 і 6 283 білоруські рублі відповідно. У самій Білорусі середній заробіток учителя становив 3 011,5 рубля до оподаткування та 2 589,89 рубля після нього. Отже, розрив між чистими доходами вчителів двох країн — близько 2,4 раза на користь Литви.
Сам по собі валютний перерахунок не дає повної картини рівня життя. У Литві загальний рівень цін вищий, а вартість житла, продуктів, транспорту й послуг залежить від конкретного міста та сімейних обставин. Крім того, результат будь-якого такого зіставлення залежить від обраного курсу і набору цін.
Однак у наведеному порівнянні вища дорожнеча Литви не перекреслює перевагу її вчителів. На місячний дохід після податків литовський педагог може придбати більше борошна, пельменів, рису, курятини, молока та хліба, ніж білоруський колега.
Показовими є й умовні приклади з іншими витратами. Литовська зарплата відповідає 227 відвідуванням ресторану, білоруська — 109. У розрахунку на пальне йдеться про 1 088 літрів бензину проти 984.
Це не означає, що вчителі витрачають усю зарплату на ресторани або бензин. Такі показники не є сімейним бюджетом, а лише дають змогу виміряти, наскільки далеко сягає дохід у різних категоріях витрат. Їхнє значення — у загальній картині: навіть у дорожчій Литві зарплата вчителя залишає більше простору для повсякденних покупок.
Зарплата як умова для роботи школи
Оплата праці вчителя — це не тільки питання особистого добробуту. Вона впливає на те, чи обиратимуть молоді фахівці педагогічну професію, чи залишатимуться в школах досвідчені працівники і чи зможе людина, яка утримує сім’ю, надалі працювати в освіті.
Якщо заробіток роками поступається іншим можливостям на ринку праці, наслідки накопичуються поступово. Випускник може обрати іншу спеціальність. Досвідчений педагог — перейти в іншу галузь або шукати роботу за кордоном. У школах, де не вистачає кадрів, додаткові уроки й обов’язки лягають на тих, хто залишається.
Зростання навантаження означає менше часу на підготовку до занять, підвищення кваліфікації та індивідуальну роботу з учнями. Самих даних про зарплати недостатньо, щоб стверджувати, що всі ці наслідки вже однаково проявилися в усіх регіонах Білорусі. Але механізм очевидний: хронічно низька оплата робить професію менш конкурентною і ускладнює залучення та утримання кваліфікованих працівників.
Тому вимога гідної зарплати не є вимогою особливих привілеїв. Йдеться про оплату роботи, від якої залежить підготовка наступного покоління. Стабільність шкіл, рівень знань учнів і здатність економіки отримувати кваліфікованих працівників значною мірою формуються саме в класі.
Видимі витрати сьогодні — відкладений рахунок завтра
Порівняння зарплат набуває політичного виміру через проєкт бюджету Білорусі на 2027 рік. За наявною інформацією, майже 21% його видатків планують спрямувати на силовий блок. Ця цифра сама по собі не дає змоги повністю зіставити фінансування силових структур із усіма освітніми програмами: невідомо, як саме визначені бюджетні категорії та що входить до кожної з них.
Водночас вона показує масштаб ресурсів, передбачених для апарату безпеки й правопорядку. Поруч із зарплатами вчителів виникає помітний контраст: структури, пов’язані з контролем і безпекою держави, отримують значну й одразу видиму фінансову підтримку, тоді як білоруські педагоги істотно поступаються за доходами колегам у сусідній Литві.
Це не доводить, що конкретна школа втратила фінансування через конкретну статтю витрат на силові органи. Але така пропорція дозволяє побачити ієрархію терміновості. Видатки на силовий апарат одразу фіксуються в бюджеті й дають швидкий адміністративний результат. Інвестиції в освіту працюють повільніше — через кращу підготовку учнів, професійний розвиток педагогів і стабільність шкільних колективів.
Саме тому наслідки недостатнього фінансування освіти легко відкласти. Школи продовжують працювати, а вчителі — проводити уроки, навіть якщо професія стає дедалі менш привабливою. Проте з роками це може проявитися у вакантних посадах, втраті досвідчених фахівців, зростанні навантаження та погіршенні якості навчання.
У цьому й полягає довгострокова ціна бюджетного вибору: ресурси на підтримку державного апарату видно одразу, а рахунок за ослаблення школи приходить пізніше. Розрив із Литвою ставить перед білоруською владою практичне питання — як довго система зможе утримувати вчителів, якщо їхня праця фінансується значно скромніше, ніж структури, що забезпечують контроль і безпеку режиму Олександра Лукашенка.