Найбільший ризик Третьої світової війни може ховатися в тому, що ніхто вже не певен, чи захищатимуть США своїх союзників.
Як передає "Хвиля", про це пише головний оглядач з міжнародних питань Гідеон Рахман в есе для Financial Times.
Автор починає з подій лише минулого тижня. Смертоносні ракетні атаки зупинили роботу аеропорту Ер-Ріяда. Російські удари по Україні вбили понад 100 цивільних по всій країні. Польща попередила, що російські атаки всередині ЄС можуть призвести до загибелі людей. Китай розпочав шестиденні навчання з бойовою стрільбою вздовж свого узбережжя.
"Регіони та країни, які десятиліттями сприймали мир як належне – Західна Європа, Східна Азія, держави Перської затоки – тепер змушені рахуватися з перспективою або реальністю війни", – пише Рахман.
Сам він точно пам'ятає момент, коли війна змінила його розуміння світу. Це сталося на Мюнхенській безпековій конференції, яка завершилася 20 лютого 2022 року – за чотири дні до повномасштабного вторгнення Росії. За вечерею тодішній керівник австралійського Управління національної розвідки Ендрю Ширер розповів про розмову з тодішнім держсекретарем США Ентоні Блінкеном. Вони обговорювали плани російського вторгнення, і Ширер сказав: "Не можу повірити, що ми ведемо цю розмову в XXI столітті".
За словами Рахмана, частина українців і європейців у Мюнхені просто відмовлялася вірити, що це станеться, і чіплялася за надію, що Путін блефує або розвідка помиляється. Це нагадало йому вислів, який часто приписують Троцькому: "Ви можете не цікавитися війною, але війна цікавиться вами". Ця фраза стала назвою нової книжки Рахмана, яка виходить 22 жовтня.
Відтоді, пише автор, світові лідери звикли публічно міркувати про Третю світову. У лютому 2025 року під час гучної телевізійної суперечки Дональд Трамп звинуватив Володимира Зеленського в тому, що той "грається з Третьою світовою війною". На думку Рахмана, Трамп, імовірно, і досі вважає, що західна підтримка України може втягнути США у війну з Росією.
Зеленський бачить небезпеку в іншому – у нездатності зупинити російську агресію. "Увесь світ має вирішити, чи хочемо ми зупинити Путіна, чи хочемо покласти початок Третій світовій війні", – цитує FT українського президента.
Загрозу з боку Росії серйозно сприймають і в Західній Європі. Генсек НАТО Марк Рютте у 2025 році попередив європейських лідерів: "Ми – наступна ціль Росії… і маємо бути готові до війни такого масштабу, який пережили наші діди чи прадіди". Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц торік сформулював це так: "Ми не у стані війни, але вже й не в стані миру".
Рахман пропонує дві ознаки світової війни: прямий конфлікт між наймогутнішими державами та бойові дії на кількох континентах. Жодної з цих меж поки не перетнуто. Втім, гібридна війна Росії проти європейських партнерів України – диверсії, підпали та вбивства – значно підвищує ризик випадкової ескалації.
Для деяких учасників конфлікт уже став глобальним. Коли на фронт прибули північнокорейські війська, Зеленський назвав це "першим кроком до світової війни". Війна між США та Іраном теж переплелася з українською: як широко вважають, Росія допомагала іранцям наводити удари по американських базах на Близькому Сході. Україна натомість запропонувала державам Перської затоки свій досвід боротьби з дронами.
Західні безпекові посадовці дедалі більше непокояться через зв'язки в межах так званої "осі супротивників" – Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї. Москва і Пхеньян у 2024 році підписали договір про взаємну оборону, а китайська економічна та технічна допомога, за словами автора, дала Росії змогу витримати західні санкції й далі воювати в Україні. Рютте неодноразово говорив про можливість того, що Китай і Росія одночасно почнуть скоординовані наступи в Азії та Європі.
Тим часом війн у світі стає більше. Міжнародна кризова група нещодавно нарахувала 65 збройних конфліктів – найбільше з часів Другої світової. Війна Росії проти України триває вже довше, ніж війна СРСР проти нацистської Німеччини. За даними британського уряду, Росія з початку вторгнення втратила 1,5 млн убитими й пораненими.
Одну з головних причин автор бачить у зміні глобального балансу сил. 1989 року на країни G7 припадало близько двох третин світової економіки і приблизно стільки ж світових військових видатків. До 2022 року їхня частка у світовому ВВП скоротилася приблизно до 43%, а у військових видатках – приблизно до половини. Відносне ослаблення Заходу, пише Рахман, відкрило простір для держав, які прагнуть переглянути світовий порядок.
Ще один чинник – нове покоління лідерів-"сильних рук": Путін, Сі Цзіньпін, Трамп, Біньямін Нетаньяху. Рахман наводить відповідь глави МЗС РФ Сергія Лаврова на запитання, з ким радився Путін перед повномасштабним вторгненням. Той нібито відповів: "З Іваном Грозним, Петром Великим і Катериною Великою".
Логіку "сила робить право" автор ілюструє словами заступника глави апарату Білого дому Стівена Міллера: "Можна скільки завгодно говорити про міжнародні люб'язності та все інше. Але ми живемо у світі, в реальному світі… яким керує сила, яким керує міць, яким керує влада".
Рахман нагадує, що друга адміністрація Трампа сама взяла на озброєння ідею територіального розширення США – навіть коштом союзників. Трамп заявив претензії на Гренландію, і данці сприйняли загрозу настільки серйозно, що замінували головні злітні смуги на острові. Канада ж дала зрозуміти, що має плани війни проти США на крайній випадок.
Ідею "сфер впливу", за якою великі держави мають право домінувати над сусідами, автор відкидає. "Як Росія з'ясувала в Україні, менші країни мають права й свободу дій і здатні чинити опір", – пише він. На його думку, США навряд чи змиряться з поглинанням Тайваню, поки острів виробляє 90% найдосконаліших напівпровідників світу, а ЄС ніколи не погодиться повернути Польщу чи Румунію в орбіту Москви.
"Якщо до цього дійде, чи стане Америка Трампа воювати за країни Балтії? Чи за Польщу? Чи за Японію або Британію? Ніхто вже не може бути певним відповіді на ці запитання", – пише Рахман.
Історія, на його думку, підказує, що найбільший ризик Третьої світової криється саме в цій непевності. 1914 року Німеччина вважала, що Британія не піде на війну через гарантії нейтралітету Бельгії – "клаптик паперу", підписаний 1839 року. 1939-го Гітлер був переконаний, що Британія і Франція відступлять і цього разу, попри гарантії Польщі. Обидва рази це був прорахунок.
Тепер, пише автор, Сі має зважити, чи означає ще щось американський Закон про відносини з Тайванем, а Путін – чи залишається п'ята стаття договору про НАТО залізним зобов'язанням, чи стала "ще одним клаптиком паперу". "Від відповіді на ці запитання може залежати мир у всьому світі", – підсумовує Рахман.