Засновник і президент Eurasia Group та GZERO Media Ієн Бреммер поговорив із Петром Курзіним про ООН за Антоніу Гутерреша, занепад американського лідерства, інституційні амбіції Китаю та дедалі більший вплив малих держав і недержавних гравців.
Гутерреш і ООН, що має обмаль повноважень
Петро Курзін: Нещодавно ви мали цікаву розмову з Антоніу Гутеррешем, який завершує роботу на посаді генерального секретаря ООН. Як вона минула і які враження у вас залишилися?
Ієн Бреммер: Він мій добрий друг. Я знаю його дуже давно і вважаю видатним гуманістом. Він чесний, має тверді цінності й подобається людям. Але він очолює Організацію Об'єднаних Націй, яка має обмаль повноважень. Рада Безпеки, за його власною оцінкою – і, на мою думку, цілком точною, – паралізована. Це неймовірно складна робота.
До того ж він не прагне гучних заголовків. Він ніколи не займався саморекламою і не був медійною людиною. Я вважаю нашу розмову надзвичайно корисною, адже вона дала чесну оцінку тому, наскільки складно узгодити бодай якусь форму міжнародної співпраці, не кажучи вже про врядування, у нинішньому світі GZERO.
Утім, він не втратив надії. Він завершує два терміни – десять років на посаді – за обставин, коли Сполучені Штати досі сплачують внески, а постійні представники продовжують конструктивно працювати над конфліктами в Африці, Латинській Америці та інших регіонах. Відверто кажучи, усе могло бути гірше. І він точно не здається.
Петро Курзін: Коли його вперше обрали 2016 року, мене надихала думка, що ООН і далі залишається місцем для серйозної, конструктивної розмови. Він справляє враження дуже порядної людини, але хіба не було прикро спостерігати, як часом він уникав чіткої позиції саме тоді, коли вона могла бути необхідною?
Ієн Бреммер: По-перше, в історії ООН були тривалі періоди серйозної корупції, а Гутерреш абсолютно чистий. Показувати приклад важливо, особливо коли я дивлюся на те, що зараз відбувається у моїй країні та з моїм президентом. Лідерів із такими якостями менше, ніж хотілося б. Серед прикладів – Папа Лев і Марк Карні. Коли дивишся на Володимира Путіна, Сі Цзіньпіна й Дональда Трампа – одних із наймогутніших лідерів світу, – життя стає значно складнішим. Якщо вже ми зводимо глобальний аналіз до особистостей, треба зважати й на характер цих людей.
Україна, зернова угода та врядування ШІ
Ієн Бреммер: По-друге, погляньмо на один із найважливіших конфліктів останнього десятиліття – російське вторгнення в Україну. Воно спричинило величезні гуманітарні наслідки, зокрема через вплив на постачання продовольства й добрив. Генеральний секретар ООН особисто працював із росіянами та українцями, щоб укласти Чорноморську зернову угоду. Він зробив більше, ніж американці чи китайці.
Він не отримав значного визнання, бо не перетворив це на привід для медійного туру. Але угода мала значення – передусім для людей Глобального Півдня, які голодували й втрачали доступ до продовольства через війну. У цьому сенсі світові гуманітарні наслідки російсько-української війни виявилися масштабнішими за наслідки конфліктів у Судані, Ємені чи Газі. Я б не применшував значення його роботи.
Я вкрай рідко беру особисту участь у таких процесах – я аналітик і політолог. Але я допоміг сформувати групу високого рівня ООН зі штучного інтелекту. Антоніу підтримав її, коли на його рівні майже ніхто ще не говорив про глобальне врядування ШІ. До групи увійшли представники державного і приватного секторів зі США, Китаю, Європи та інших регіонів. Вони мали визначити можливості, ризики й початкові обриси належної системи врядування.
ООН не має ані грошей, ані повноважень запроваджувати регулювання. Але якщо спершу не визначити проблему, виклик і можливість, людей неможливо залучити до конструктивної розмови. На Саміті майбутнього всі держави, крім Росії, підтримали рекомендації та створення міжнародної наукової групи з ШІ. Це був позитивний крок.
Я, мабуть, уже витратив на захист ООН та її генерального секретаря більше часу, ніж майже будь-хто на планеті, і точно більше, ніж більшість американців. Я говорю щиро. Можливо, тому, що я від початку не чекав надто багато від організації з обмеженим бюджетом, без армії, з вузькими мандатами миротворців, складною бюрократією та правом постійних членів Ради Безпеки ветувати будь-яке рішення. До того ж їй доводиться діяти у фрагментованому світі.
Без Організації Об'єднаних Націй і Генеральної Асамблеї, де можуть зібратися 193 держави, світові було б значно гірше. Це не БРІКС, не G20 і не G7. Тут представлені всі – і тому без хаосу не обходиться. Якщо ООН працює не надто добре, це віддзеркалює той факт, що нині не надто добре працює весь світ. Проблема врядування виникає тому, що проблемою стали самі уряди.
Якби ООН не існувала, її довелося б створити
Петро Курзін: Я згоден. Після падіння Афганістану 2021 року жодна держава не була готова взаємодіяти з талібами так, як це робила ООН, хоча понад 20 мільйонів людей опинилися в гуманітарній кризі. Але організація, здається, слабшає, а значна частина її бюджету надходить зі США. Реформа Ради Безпеки нікуди не рухається. Україна навіть доводила, що після розпаду Радянського Союзу Росія не мала успадкувати його постійне місце і право вето. Чим може стати ООН у світі GZERO? Чи не перетворюється вона переважно на адміністративний орган зі збирання даних, утрачаючи роль у питаннях миру й безпеки?
Ієн Бреммер: Зовсім ні. Тепер, коли Сполучені Штати закрили USAID і різко скорочують іноземну допомогу, Всесвітня продовольча програма ООН відіграє величезну роль, допомагаючи людям вижити. Те саме стосується допомоги біженцям, освіти й систем охорони здоров'я. Навіть Всесвітня організація охорони здоров'я, ослаблена й така, що зазнала ударів з боку США та Китаю, досі використовує науковий потенціал для обміну інформацією, коли небезпечні інфекційні хвороби виникають і перетинають кордони.
Так, ООН недофінансована, бюрократична і слабша, ніж має бути. Але якби Організації Об'єднаних Націй сьогодні не існувало, її однаково довелося б створити.
Президент Трамп побічно визнав це, коли запропонував нібито кращу альтернативу – Раду миру. У січні я був у швейцарському Давосі. Більшість впливових держав, які він запросив, відмовилися. Канаду швидко викреслили ще до того, як вона встигла відповісти, а Китай заявив, що не братиме участі. Приєдналися Парагвай, Азербайджан і Монголія, але серйозною ця ініціатива не була. Трамп сказав, що залишиться довічним головою навіть після завершення президентства. Сьогодні майже ніхто серйозно не обговорює Раду миру, а ООН залишається.
Понад вісім мільярдів жителів планети не мають навіть приблизно такого рівня глобальної координації та врядування, який знадобиться Землі, щоб пережити ще одне-два покоління. Але ООН залишається одним із джерел надії.
Чому Вашингтон виступає проти створеної ним організації
Ієн Бреммер: Одна з причин, чому уряд США нині зневажає ООН, полягає в тому, що саме Сполучені Штати створили її 1945 року в Сан-Франциско. США допомогли створити Статут ООН і Загальну декларацію прав людини. У 2026 році багатьом американцям – особливо багатьом при владі – соромно, що їхня країна, схоже, більше не прагне відповідати цінностям, які колись проголошувала.
Вони не хочуть, щоб організація, до якої входить багато слабших держав і міжнародних чиновників, висувала претензії до Сполучених Штатів. Тому вони готові пожертвувати ООН. Думаю, це важлива частина того, що сьогодні відбувається в Америці.
Петро Курзін: Коли я працював в офісах ООН в Африці, мене вражало, що саме африканські країни були серед найпереконаніших захисників принципів організації. Після деколонізації їм дісталися кордони, у межах яких опинилися багатоетнічні, багаторасові й багатокультурні суспільства, і їм довелося забезпечити життєздатність цих держав. Після вторгнення Росії в Україну постійний представник Кенії виголосив пам'ятну промову про це. Чи бачимо ми тепер передавання повноважень регіональним структурам – Африканському Союзу, Лізі арабських держав або АСЕАН – і загальне зростання мінілатералізму?
Боротьба за вплив на міжнародні інституції
Ієн Бреммер: Так, але багато держав і далі цінують верховенство права. Серед них союзники й колишні союзники США, які тепер вважають Америку менш надійною, менш передбачуваною і менш відданою правам людини, верховенству права та Цілям сталого розвитку. Я говорю про Канаду, ЄС і Велику Британію, Японію, Південну Корею, Австралію та Нову Зеландію.
Ці країни стикаються з різними регіональними загрозами, але не хочуть, щоб ООН перетворили на порожню оболонку або знешкодили односторонніми діями Сполучених Штатів. Вибір наступного генерального секретаря залишається вкрай невизначеним. Гадаю, Вашингтон більше зацікавлений у тому, щоб організацію не очолила авторитетна й незалежна людина, тоді як багато інших держав хочуть саме такого керівника.
Цього хочуть не лише розвинені індустріальні демократії та країни Глобального Півдня, а й Китай. Пекін волів би мати генерального секретаря, якого міг би контролювати, але розуміє, що цього не отримає. Другий за привабливістю варіант для нього – сильніший і незалежніший міжнародний голос. Китай вважає, що світ стає багатополярнішим, але не хоче, щоб він став значно нестабільнішим. Тому міжнародна архітектура – ООН, МВФ і Світовий банк – корисна для Китаю, хоча Сполучені Штати поки зберігають непропорційно велику роль.
Що менше роблять США, то більше можливостей бачить Китай: він може й далі сплачувати внески, домагатися призначення більшої кількості своїх представників і посилювати вплив. Коли я працював із групою високого рівня зі ШІ, китайці неодноразово пропонували профінансувати центр штучного інтелекту в Шанхаї – виділити стільки коштів і фахівців, скільки буде потрібно. Для недофінансованої ООН це може звучати привабливо. Усередині точилася серйозна дискусія, але розміщення системи врядування ШІ в Китаї, вочевидь, створило б чимало проблем.
Коли я консультую Марка Карні, європейські уряди та інших щодо дій у світі GZERO, моя порада така: не відмовляйтеся від цих інституцій і не дозволяйте Китаю встановити над ними контроль. Це було б помилкою. Вам необхідно відігравати вагомішу роль – і окремо, і спільно.
Генеральна Асамблея як дипломатична інфраструктура
Петро Курзін: Що може зробити Генеральна Асамблея, коли Рада Безпеки настільки заблокована? Чи є агентства або інші структури, здатні дати ООН простір для дій?
Ієн Бреммер: Такі структури, як Всесвітня продовольча програма, безперечно важливі. Але Генеральна Асамблея – інша річ. Я живу в Нью-Йорку – найглобальнішому місті США і, багато в чому, світу. Сюди приїздять з усього світу, тут говорять усіма мовами й можна знайти кухню будь-якої країни. Люди ходять пішки й їздять метро, а не відгороджуються в закритих поселеннях. І саме в Нью-Йорку розташована ООН.
Вашингтон і Пекін – столиці двох гігантів. Держави відряджають туди послів передусім для взаємодії з великою державою. Нью-Йорк влаштований інакше. Чимало найменших держав світу не можуть дозволити собі посольства всюди, тому відряджають найкращих і найздібніших дипломатів до своїх місій при ООН. Ці люди вибудовують багатосторонній діалог із країнами з усього світу. Їхні розмови в Генеральній Асамблеї та в кулуарах мають надзвичайну цінність.
Навіть Рада Безпеки, де рішення блокують і ветують, дає американцям і росіянам змогу регулярно говорити – прямо й опосередковано. Це важливо, коли між державами майже немає інших дипломатичних контактів. Щоденна робота з розуміння того, чого хочуть уряди, хто їх представляє і як вони діють, часто відбувається в кулуарах Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки.
ООН – не просто місце для розмов. Вона є майданчиком для надзвичайно ефективної дипломатії. Коли укладається велика мирна угода або постає нова глобальна архітектура, до цього майже завжди причетні компетентні дипломати, які працюють через систему ООН. Вони не є співробітниками ООН, а представляють свої держави, проте ООН дає їм майданчик. Без нього ми втратили б дуже багато.
Чому малі гравці здатні дати відсіч великим державам
Петро Курзін: В останньому запитанні повернімося до думки з вашої розмови з Гутеррешем. Великі держави більше не контролюють події так, як раніше, а малі країни мають більше можливостей. Якщо великі держави не здатні вигравати війни або визначати напрям міжнародної системи, що це означає і яке місце тут посідає ООН?
Ієн Бреммер: Це означає, що великим державам доведеться діяти значно обережніше й уникати зайвого ризику, коли вони намагаються досягти бажаного результату. Чи то США розглядають дії щодо Ірану, чи Росія щодо України, чи Китай щодо Тайваню, здатність малих гравців руйнувати плани великої держави й завдавати їй шкоди різко зростає.
Це посилює стримувальний потенціал менших гравців, зокрема й недержавних – таких як хусити або Ілон Маск зі SpaceX. Раптом їхнє значення зростає. Тому потрібна така інституція, як ООН, що посилює голос цих держав і гравців та розширює їхні можливості для взаємодії. Інакше великій державі встигнуть розбити ніс, перш ніж вона зрозуміє, що відбувається.
Після надзвичайно успішної операції із захоплення Ніколаса Мадуро у Венесуелі на початку року Трамп був надзвичайно впевненим у собі. Потім він вирішив, що зможе повторити це в Ірані. Насправді не зміг. Для нього було б набагато краще зрозуміти наслідки до того, як він натиснув на спусковий гачок. Путіну було б значно краще зрозуміти наслідки до того, як 2022 року він пішов ва-банк у наступі на Київ.
Для всього світу добре, що Китай звик мислити в довгостроковій перспективі й значно ретельніше все зважує, перш ніж ухвалити рішення про застосування сили проти Тайваню. Якщо ООН дає урядам інформацію та можливості для взаємодії, які допомагають точніше прораховувати такі кроки, це має величезну цінність.
Приватна влада і врядування у XXI столітті
Петро Курзін: Це стосується державного сектору. А як щодо приватної влади, особливо у сфері ШІ й напівпровідників? Як вона впливає на рішення?
Ієн Бреммер: До групи високого рівня зі ШІ входили представники і приватного, і державного секторів. Неможливо врядувати у сфері штучного інтелекту без прямого залучення компаній, які ним займаються. Це не означає, що їм слід дозволити самостійно писати правила чи створювати всю систему врядування, але у своїй сфері вони фактично діють як суверенні суб'єкти.
Ми не наблизилися б до нинішнього поступу в протидії зміні клімату й переході світової енергетики від вуглеводнів до електрифікації та поствуглецевих джерел енергії без великих інвесторів, інституційних інвесторів, пенсійних фондів і банків. Вони зрозуміли, що енергетичне вугілля створить серйозні проблеми й не дасть очікуваної дохідності.
Недержавні гравці відіграють значущу роль у врядуванні XXI століття. В ООН формально представлені 193 держави-члени, але недержавні структури вже посідають помітне місце в екосистемі організації, і їхня роль зростає. На мою думку, це цілком доречно.