Від ліберальної конвергенції до стратегічного перекалібрування
У сучасному геополітичному середовищі, що стрімко змінюється, союзи дедалі частіше формуються на основі економічних, політичних і вузько визначених національних інтересів, а не ідеологічної конвергенції. Після розпаду Радянського Союзу, який Френсіс Фукуяма описав як беззаперечну перемогу західної коаліції, заснованої на універсальних демократичних цінностях, наново утверджений світовий порядок спочатку видавався незаперечним. Однак подальші геополітичні зрушення та внутрішньополітичні зміни як у Сполучених Штатах, так і в Європі переформатували характер трансатлантичних відносин. Повернення до більш односторонньої орієнтації зовнішньої політики США після виборів 2024 року посилило вже наявні суперечності всередині трансатлантичного альянсу. Це нагадує раніші періоди розбіжностей між сторонами, але відбувається вже в умовах конкурентнішого світового середовища. Подібні напруження відображають структурний перехід від єдності, заснованої на цінностях, до співпраці на основі інтересів, що створює передумови для подальших труднощів як у координації всередині НАТО, так і в стратегічному плануванні Європейського Союзу (ЄС).
Під час першого президентського терміну Дональда Трампа Білий дім демонстрував переважно скептичне, а часом і відверто критичне ставлення до своїх європейських партнерів. Його риторика послідовних звинувачень Європи в пасивності посилювалася разом зі звинуваченням у тому, що вона непропорційно виграє від значних американських інвестицій в оборонну інфраструктуру НАТО (Цвєткова, 2017, с. 221). Навіть тимчасове потепління відносин, яке спостерігалося на літньому саміті НАТО в Гаазі, що проходив у вельми сприятливій для президента Трампа атмосфері та супроводжувався неодноразовими запевненнями європейських лідерів у лояльності його стратегічним цілям (Джозвік, 2025), не змогло відновити засновану на спільних цінностях єдність між сторонами. Зростання кількості суперечностей, невирішені медійні та особисті конфлікти, а також поглиблення стратегічної недовіри призвели до дедалі жорсткішої критики європейської зовнішньої політики та обраного нею ідеологічного курсу (Горовіц, 2025). Різку критику з боку адміністрації Трампа на адресу низки соціально-економічних рішень ЄС у поєднанні з прямим визначенням деяких європейських політичних підходів у Стратегії національної безпеки США як перешкод для американських інтересів було охарактеризовано як потенційно руйнівний розвиток подій для трансатлантичного альянсу (Ван Рідж, 2025). Зазначені процеси вказують на перехід до більш транзакційної фази трансатлантичних відносин, у якій інституційна наступність зберігається, але нормативна єдність слабшає.
Від альянсу, заснованого на цінностях, до стратегічних тертів
Ще до інавгурації Дональда Трампа європейські посадовці прагнули мінімізувати ризики відновлення напруженості (The Economist, 2025). Проте конфронтаційна риторика зберігалася. Перші сигнали проявилися в повторюваних публічних заявах і виступах у Конгресі, в яких Трамп пропонував встановити контроль США над Гренландією, посилаючись на національні інтереси Америки (Фіцджеральд, 2025). Зважаючи на те, що Гренландія є частиною Королівства Данія, яке своєю чергою є членом НАТО та союзником США, заяви такого характеру посилили занепокоєння Європи й позначили початок стратегічного перекалібрування.
Іншим джерелом напруженості стала відкрита підтримка США європейських націоналістичних політичних сил. Рішення запросити багатьох їхніх представників на інавгурацію замість офіційних осіб ЄС широко сприйняли як сигнал того, що нова адміністрація «[…] віддає пріоритет ідеологічним зв’язкам, а не стратегічному партнерству з Європою» (Раскуінью, 2025). Однак така оцінка може надмірно акцентувати увагу на символічній політиці. Зі стратегічного погляду адміністрація Трампа, схоже, віддає перевагу правоконсервативним урядам, які розглядає крізь призму сумісності для побудови рамок стратегічної співпраці. У цьому сенсі політика США дедалі більше відображає реалістичний підхід до міжнародних відносин, що наголошує на суверенітеті, балансі сил і національних інтересах замість багатостороннього інституціоналізму. Така реалістична орієнтація дедалі частіше розглядає Європу не просто як ідеологічного партнера, а як сукупність акторів, чия стратегічна злагодженість має постійно переглядатися й узгоджуватися, особливо в контексті зобов’язань у сфері безпеки та регіональних конфліктів.
Яскравим прикладом цього підходу стала спільна військова операція США та Ізраїлю проти Ірану, що призвела до ескалації на Близькому Сході, зростання цін на енергоносії та посилення напруженості між адміністрацією Трампа та її європейськими союзниками по НАТО. Попри неодноразові заклики Білого дому підтримати військову кампанію та сприяти забезпеченню безпеки Ормузької протоки для гарантування вільних поставок нафти, відповідь Європи була здебільшого одностайною і зводилася до меседжу «це не наша війна», що супроводжувався закликами до деескалації (Старчевік і Джек, 2026).
Мюнхенська промова та ідеологічна розбіжність
Більше того, майже через місяць після інавгурації Дональда Трампа віцепрезидент Джей Ді Венс виступив зі знаковою промовою на Мюнхенській безпековій конференції, яка викликала сильну реакцію по всій Європі (The Guardian, 2025). Виступ почався зі згадки про «[…] наші спільні цінності», що об’єднують двох союзників у межах трансатлантичного блоку, але потім перейшов до різкої критики Європи, яка, за словами Венса, відступила «[…] від деяких своїх фундаментальних цінностей — цінностей, які поділяють Сполучені Штати Америки» (Венс, 2025).
Ремарки віцепрезидента багато в чому спиралися на спадщину переможців холодної війни, які, за його твердженням, тепер мало відрізняються від тих сил, що «[…] цензурували дисидентів, закривали церкви та скасовували вибори» (Венс, 2025). Промова дала зрозуміти, що в умовах наявних ідеологічних розбіжностей США можуть переглянути свої військові зобов’язання та гарантії безпеки щодо країн, які більше не вважаються повною мірою демократичними. Як зазначає The Economist (2025), Мюнхенська промова разом із відновленням контактів із президентом Володимиром Путіним і виключенням Європи з переговорів щодо України в Ер-Ріяді відображає ширші системні зміни, а не просто окрему риторичну конфронтацію. За таких умов ЄС стикається з дедалі більшим тиском на користь ефективнішого розвитку та застосування інструментів жорсткої сили, щоб уникнути витіснення на периферію в процесі перебудови міжнародного порядку (The Economist, 2025).
Якименко та Пашков (2025, с. 24) підкреслили переломний характер мюнхенського виступу Венса, зазначивши, що «сьогодні такі поняття, як “євроатлантична політична та ідеологічна єдність і солідарність” та “колективний Захід”, викликають радше ностальгію, ніж відображають реальність». Варто зазначити, що майже через рік на тій самій Мюнхенській безпековій конференції позицію США представляв державний секретар Марко Рубіо. Він виступив із менш відверто критичною промовою на адресу європейських союзників, зберігши при цьому односторонній стратегічний підхід адміністрації (Лі, Барроуз і Моулсон, 2026). Фраза «we belong together» («нам судилося бути разом»), що прозвучала під час виступу, викликала обережний оптимізм серед учасників конференції та була зустрінута тривалими оплесками; однак базова зовнішньополітична орієнтація адміністрації Трампа залишилася незмінною. Вона, як і раніше, відображала американоцентричний підхід у поєднанні з прагненням створити вісь сильних і самодостатніх союзників (Гадсон і Френсіс, 2026). Загалом конференція проходила на тлі потенційного каскадного руйнування основ ліберального порядку, що склався після закінчення холодної війни і який Білий дім дедалі частіше розглядає як застарілий (Munich Security Report, с. 19).
Україна та зміна формату трансатлантичної дипломатії
В українському контексті адміністрація Дональда Трампа обрала односторонній підхід, виключивши Європу з прямих переговорів із Росією, що відображає ширші стратегічні зрушення в окремих напрямах зовнішньополітичного мислення США. Попри неодноразові заклики до трансатлантичної єдності та демократичної солідарності, адміністрація США організувала саміт із президентом Володимиром Путіним в Анкориджі на Алясці. Європа мала обмежений вплив на формальні переговори, що фактично звузило її роль в американсько-російських переговорах високого рівня. На думку Евертса та співавторів (2025), «відносини між США та Європою тепер характеризуються глибокою недовірою та невизначеністю: союзники й партнери не можуть сприймати зобов’язання Трампа як щось само собою зрозуміле».
Подібні дії посилили давні побоювання Європи, що, керуючись короткостроковими стратегічними розрахунками, Дональд Трамп і потенційно майбутні республіканські адміністрації можуть відмовитися від усталеної логіки трансатлантичної солідарності (Грін, 2025). Саміт в Анкориджі став символом розриву з раніше узгодженою західною лінією комунікації. Нещодавно опублікована Стратегія національної безпеки США (NSS) закликає партнерів у всьому світі стратегічно та ідеологічно підлаштовуватися під позицію США як умову союзницьких відносин, водночас визначаючи деякі європейські політичні підходи як перешкоди для стратегічних цілей Вашингтона в міжнародній системі, що змінюється. Ідеться, зокрема, про нормалізацію відносин із Росією, встановлення миру в Європі та переорієнтацію стратегічних ресурсів США на інші регіони (NSS, с. 27).
Стратегія також повторює вже знайомі критичні наративи щодо сучасної європейської моделі управління, зокрема звинувачення в демократичному регресі, обмеженні свободи слова, наростанні міграційних проблем і ймовірному розмиванні європейської цивілізаційної ідентичності (NSS, с. 25). Цю критику подано через гасло «Просування європейської величі» (NSS, с. 25). Така суперечність свідчить про те, що адміністрація Трампа не демонструє наміру дистанціюватися від Європи як геополітичного партнера і продовжує розглядати її як «стратегічно та культурно життєво важливу для Сполучених Штатів» (NSS, с. 26). Це формулювання показує, що Європа сприймається не лише як стратегічний партнер, а й як частина ширшої культурно-політичної системи координат в американському зовнішньополітичному мисленні. Водночас Білий дім, схоже, готовий підтримувати посилення Європи лише тією мірою, якою це залишається сумісним із національними інтересами США.
Реактивна позиція Європи та стратегічна невизначеність
Проактивні дії Вашингтона поставили Європу в обмежене становище з вельми вузьким набором стратегічних можливостей в умовах дедалі нестабільнішого міжнародного порядку. У відповідь на односторонні спроби Дональда Трампа перевизначити правила міжнародної системи європейські лідери відреагували переважно через інституційні механізми, запропонувавши альтернативну рамку мирного врегулювання конфлікту в Україні. Одну з контрпропозицій до американського плану, що передбачав закріплення територіальних змін по лінії нинішнього фронту, відкинули як США, так і Росія (Сквайрз, 2025).
Як уже зазначалося, «вражає, що досі не існує європейського плану завершення війни, який визначав би рішення з ключових питань» (Майстер, 2025). Невизначеність, що зберігається щодо гарантій безпеки з боку європейської коаліції, а також механізмів повоєнної відбудови, підкреслює обмежену здатність ЄС діяти як динамічний актор, особливо в межах дипломатичних переговорів високого рівня та швидкого ухвалення військових рішень. Ці обмеження частково відображають структурні прогалини в можливостях та інституційні обмеження, а не лише політичну нерішучість. Хоча ЄС зробив значні кроки у сфері фінансової та військової підтримки, зокрема через макрофінансову допомогу, Європейський фонд миру (European Peace Facility) та послідовні пакети санкцій, його нечітка стратегічна лінія й залежність від необхідності переконувати Вашингтон підкреслюють обмежену здатність Європи самостійно захищати власні інтереси. «[…] Критики стверджують, що Європа ризикує опинитися на периферії формування власного стратегічного майбутнього, оскільки відмовляється взагалі будь-що формулювати» (Стратулат, 2025).
На тлі поступового виходу Росії з міжнародної ізоляції завдяки поверненню до переговорів із США європейські столиці все ж мобілізували зусилля для підтримки України. Тоді як Вашингтон просуває власні національні інтереси через більш односторонній дипломатичний підхід, рішення ЄС надати Україні кредит у розмірі 90 мільярдів євро на найближчі два роки свідчить про довгострокову відданість підтримці Києва. Усе це відбувається попри внутрішні розбіжності в Європі щодо використання заморожених російських активів (Галлам та ін., 2025).
Із цього випливає, що ЄС досі не зміг сформувати цілісний стратегічний порядок денний або забезпечити Європі вирішальну роль у визначенні майбутніх параметрів миробудування. Хоча рішення ЄС явно суперечить планам адміністрації Трампа завершити війну в Україні практично за будь-яку ціну, Європа залишається обмеженою у своїх діях і продовжує функціонувати в рамках, значною мірою сформованих зовнішніми силами (Рагозін, 2025). У цьому сенсі Європейська комісія, схоже, використовує інституційні та бюрократичні механізми, щоб виграти час як для власного переозброєння, так і для уповільнення реалізації планів Вашингтона. У цей критичний момент Європа залишається ефективним інституційним актором, але політично нерішучим.
Ситуацію додатково ускладнюють внутрішньоєвропейські розбіжності, особливо між східноєвропейськими та західноєвропейськими державами, зумовлені відмінностями в підходах до Росії, оборонних видатків, взаємодії зі США та бачення самого європейського проєкту. Ці розбіжності ускладнюють формування єдиної європейської стратегічної позиції.
Стратегічні дилеми у формуванні багатополярного світового порядку
Зростання напруженості між колишніми союзниками ставить Європу перед низкою критично важливих стратегічних дилем, які визначатимуть її міжнародну роль у майбутньому. Повторювані заяви Дональда Трампа про завершення епохи американської гегемонії та формування багатополярного світу відображають стратегічну оцінку міжнародної системи, що змінюється (Гуєр, 2025). Як зазначає Гуєр, «цей зсув є не наслідком занепаду США, а радше результатом нового посилення Китаю та Росії після тривалого періоду слабкості».
Підтримка Києва з боку Європи спрямована як на захист демократичних цінностей, так і на запобігання потенційній військовій ескалації з Росією (Норман і Майклз, 2025). Саме ця логіка лежить в основі дедалі більшої розбіжності стратегічних підходів між трансатлантичними партнерами. Тоді як Трамп розглядає зближення Росії та Європи як необхідність для запобігання подальшій ескалації військового конфлікту, ЄС сприймає Росію як потенційну загрозу своєму суверенітету (Норман і Майклз, 2025).
Ця розбіжність породжує одну з ключових дилем Європи: як зміцнити власні стратегічні можливості та оборонну готовність, водночас зменшуючи надмірну залежність від свого головного союзника у сфері безпеки? Існує значний ризик того, що Європа та Україна можуть бути змушені прийняти мирні угоди, які поставлять їх у структурно невигідне становище. Дорогі компроміси з боку Києва та Москви щодо територій і гарантій безпеки можуть підірвати основи європейської та трансатлантичної безпеки в тому вигляді, в якому їх розуміють і захищають у Брюсселі (Тафуро Амброзетті, 2025).
Міжнародний порядок, сформований після Другої світової та холодної воєн, поступово розмивається під тиском дедалі сильніших недемократичних держав, що мають передові економічні та технологічні можливості. Це відображає ширшу системну трансформацію глобальних структур управління. США відносно швидко адаптувалися до нової реальності, особливо через більш односторонні й орієнтовані на національні інтереси зовнішньополітичні дії, що проявилося, зокрема, в їхній політиці щодо Венесуели та Ірану. Питання полягає в тому, чи зможуть європейські столиці пристосуватися до цих структурних змін і взяти на себе роль сильного, менш бюрократизованого, економічно та військово самодостатнього актора, чи вони залишаться пасивними та вразливими перед зовнішнім тиском (Лукас, 2025).
Стратегічні шляхи Європейського Союзу
Нинішня нестабільність усередині трансатлантичного альянсу ставить Європейський Союз перед безліччю стратегічних компромісів, пов’язаних із політичними, економічними та системними ризиками. ЄС може зменшити свою залежність від американських гарантій безпеки шляхом перерозподілу внутрішніх оборонних ресурсів, посилення розподілу оборонного навантаження всередині Європи та розширення незалежних оперативних можливостей. Такий підхід знижує ризики, пов’язані з електоральними циклами в США та зміною зовнішньополітичних пріоритетів.
Поступове розширення автономії дасть змогу ЄС зберігати трансатлантичну співпрацю, водночас диверсифікуючи свої оборонні можливості, особливо у сфері протиповітряної оборони, виробництва боєприпасів і логістики, а також посилюючи механізми реагування на кризи та залучаючи зовнішні партнерства. Усе це передбачає розроблення вимірюваних цілей для спільних закупівель, бойової готовності та більш інтегрованих структур командування. Завдяки таким крокам Європа отримає більше простору для маневру у відносинах зі США та іншими міжнародними акторами, виступаючи як згуртований блок із чітко визначеними геостратегічними інтересами в міжнародній системі, що змінюється.
Досягнення цієї мети потребує мінімізації розбіжностей між державами-членами та просування промислової, військової й політичної інтеграції. Істотні фінансові інвестиції, інституційні реформи та політичний консенсус є необхідними умовами для подолання внутрішнього й зовнішнього опору. Загалом ЄС стоїть перед вибором між двома стратегіями з порівнянним рівнем ризику: прискорити розвиток стратегічної автономії в межах структури НАТО або зберегти наявну залежність. Тривала бездіяльність з боку ЄС робить Європу вразливою та позбавляє її інструментів для формування власного стратегічного порядку денного (Джіашвілі, 2026).
Європейський стратегічний потенціал: масштаби, обмеження та компроміси
У сучасному світі, що стрімко змінюється і на який впливають зміни урядів, політичного керівництва та дедалі більший вплив правих політичних сил, Європа більше не може покладатися на стабільну зовнішню підтримку. Надмірна залежність від союзів без розвитку власної стратегічної автономії створює ризик уразливості Європи. Еволюція відносин між ЄС і США наочно демонструє цю динаміку. Те, що раніше розглядалося як партнерство, засноване на спільних цінностях і стратегічній єдності, дедалі частіше поступається місцем ідеологічним та економічним розбіжностям, особливо в підходах до російсько-української війни та ширших питань стратегічного співіснування у світовому порядку, що змінюється.
В оновленій Стратегії національної безпеки адміністрація Дональда Трампа заявила, що більше не розглядає роль глобального гегемона як зобов’язання, очікуючи від союзників більшої автономії за одночасного пріоритету національних інтересів США. Цей зсув ставить європейські столиці перед чіткою дилемою: або розвивати повноцінну стратегічну автономію, що потребуватиме політичної відповідальності, військових інвестицій та інституційного перекалібрування, або зберігати залежність від США. Останній варіант обмежить вплив Європи на формування майбутнього міжнародного порядку, залишаючи її залежною від зовнішніх рішень.
Проте прагнення до повної стратегічної автономії може спричинити значні фінансові витрати та призвести до дублювання наявних структур НАТО, що потенційно створить нечітку та фрагментовану архітектуру безпеки. Якщо такі рішення не будуть ретельно координуватися зі США, цей зсув здатен підірвати загальну цілісність трансатлантичного стримування.
Список літератури:
NV, 2026. «ЄС окреслив жорсткі поступки, на які Росія має піти заради миру». NV, https://english.nv.ua/nation/eu-puts-forward-demands-that-russia-must-agree-to-in-peace-negotiations-with-ukraine-50584743.html, дата звернення: 13 травня 2026 р.
The Economist, 2025. ‘Can Europe withstand four years of Trumpian assault?’ https://www.economist.com/europe/2025/02/19/can-europe-withstand-four-years-of-trumpian-assault, дата звернення: 13 травня 2026 р.
The Economist, 2025. ‘How Europe must respond as Trump and Putin smash the post-war order’. https://www.economist.com/leaders/2025/02/20/how-europe-must-respond-as-trump-and-putin-smash-the-post-war-order, дата звернення: 13 травня 2026 р.
The Guardian, 2025. ‘JD Vance stuns Munich conference with blistering attack on Europe’s leaders’. https://www.theguardian.com/us-news/2025/feb/14/jd-vance-stuns-munich-conference-with-blistering-attack-on-europes-leaders, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Білий дім, 2025. Стратегія національної безпеки (NSS). https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2025/12/2025-National-Security-Strategy.pdf, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Ван Рідж, А., 2025. «Нерозділене майбутнє Сполучених Штатів і Європи». Chicago Council on Global Affairs, https://globalaffairs.org/commentary/analysis/unshared-futures-united-states-and-europe, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Венс, Дж. Д., 2025. Промова віцепрезидента на Мюнхенській безпековій конференції. RealClearPolitics, https://www.realclearpolitics.com/video/2025/02/14/full_speech_vice_president_jd_vance_addresses_munich_security_conference.html, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Галлам, М., Джонс, Т., Багхат, Ф., Гейрсен, К. та Барр, А., 2025. «ЄС надасть Україні 90 мільярдів допомоги, але не із заморожених російських активів». Deutsche Welle, https://www.dw.com/en/eu-to-lend-ukraine-90-billion-but-not-from-russian-assets/live-75211191, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Гардінг, Е., 2025. «Стратегія національної безпеки: добре, не надто чудово й досить тривожні сигнали». Center for Strategic and International Studies, https://www.csis.org/analysis/national-security-strategy-good-not-so-great-and-alarm-bells, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Гадсон, Дж. та Френсіс, Е., 2026. «Рубіо заявив, що США та Європі судилося бути разом попри розбіжності щодо політики Трампа». The Washington Post, https://www.washingtonpost.com/politics/2026/02/14/munich-security-conference-rubio-europe/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Горовіц, Дж., 2025. «Трамп давно зневажав європейські еліти. Тепер це офіційно». The New York Times, https://www.nytimes.com/2025/12/06/world/europe/trump-europe-strategy-document.html, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Грін, С., 2025. «Без якоря в Анкориджі: небезпечна гра Європи». Center for European Policy Analysis, https://cepa.org/article/unmoored-in-anchorage-europes-dangerous-game/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Гуєр, Е., 2025. ‘Der Kontinent der Heulsusen: Europa mangelt es an Selbstbewusstsein gegenüber dem Kulturkämpfer Trump’ [«Континент нитиків: Європі бракує впевненості у протистоянні з культурною політикою Трампа»]. Neue Zürcher Zeitung, https://www.nzz.ch/meinung/trumps-neue-strategie-bringt-europa-aus-dem-tritt-ld.1915851, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Джіашвілі, Т., 2026. «Анатомія трансатлантичного розколу». London School of Economics and Political Science, https://blogs.lse.ac.uk/europpblog/2026/02/11/europe-us-security-strategic-autonomy-transatlantic-divide/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Джозвік, Р., 2025. «Головні висновки саміту НАТО: похвали Трампу, напруженість навколо статті 5 та ухиляння від відповіді щодо України». Radio Free Europe/Radio Liberty, https://www.rferl.org/a/nato-summit-takeaways-hague-2025/33454668.html, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Евертс, С., Спатафора, Дж., Дітріх, О. та Скацієрі, Л., 2025. «Де ми опинилися після саміту на Алясці та у Вашингтоні?» European Union Institute for Security Studies, https://www.iss.europa.eu/publications/commentary/where-do-we-stand-after-alaska-and-washington-summits, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Європейська комісія та Європейська служба зовнішніх справ, 2025. Joint White Paper for European Defence Readiness 2030. https://commission.europa.eu/document/download/e6d5db69-e0ab-4bec-9dc0-3867b4373019_en?filename=White%20paper%20for%20European%20defence%20%E2%80%93%20Readiness%202030.pdf, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Європейський парламент, 2024. Briefing: European Defence Industrial Strategy (EDIS) [Європейська оборонно-промислова стратегія]. https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/BRIE/2024/762402/EPRS_BRI(2024)762402_EN.pdf, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Лі, М., Барроуз, Е. та Моулсон, Г., 2026. «У промові перед європейськими союзниками Рубіо вдається до м’якшого тону, але дотримується жорсткої позиції Трампа». Associated Press, https://apnews.com/article/munich-security-conference-rubio-4a26cfa8ebb54643be98405e896433d1, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Лукас, Е., 2025. «Уже прокинулися? США та Європа». Center for European Policy Analysis, https://cepa.org/article/awake-now-the-us-and-europe/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Майстер, С., 2025. «Європейський мирний план для України». Internationale Politik Quarterly, https://ip-quarterly.com/en/european-peace-plan-ukraine, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Мюнхенська безпекова конференція, 2025. Munich Security Conference Speeches 2025, Vol. 2. https://securityconference.org/assets/user_upload/MSC_Speeches_2025_Vol2_Ansicht.pdf, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Мюнхенська безпекова конференція, 2026. Munich Security Report 2026. Munich. https://securityconference.org/en/publications/munich-security-report/2026/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Норман, Л. та Майклз, Д., 2025. «Для союзників України в Європі погана угода з Росією гірша, ніж її відсутність». The Wall Street Journal, https://www.wsj.com/world/europe/for-ukraines-allies-in-europe-a-bad-deal-with-russia-is-worse-than-no-deal-f9b99fde, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Рагозін, Л., 2025. «Спроби Європи підірвати плани Трампа щодо України можуть обернутися проти самих європейських країн». Al Jazeera, https://www.aljazeera.com/opinions/2025/12/15/europes-efforts-to-undermine-trumps-plan-on-ukraine-may-backfire, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Раскуінью, С. В., 2025. «Чи варто Європі хвилюватися через список запрошених на інавгурацію Трампа?» Anadolu Agency, https://www.aa.com.tr/en/americas/-is-trumps-inauguration-guest-list-cause-of-concern-in-europe/3452984, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Сквайрз, Н., 2025. «Європа погодилася запросити Путіна до Великої вісімки». The Telegraph, https://www.telegraph.co.uk/world-news/2025/11/23/leaked-europe-rival-peace-plan-ukraine-full-russia-war/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Старчевік, С. та Джек, В., 2026. «Не “шантажуйте” нас: Європа відкидає вимогу Трампа допомогти в Ормузькій протоці». POLITICO, https://www.politico.eu/article/europe-donald-trump-strait-of-hormuz-war-iran/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Стратулат, К., 2025. «Європа не планувала — планували інші». European Policy Centre, https://www.epc.eu/publication/europe-didnt-plan-so-others-did/, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Тафуро Амброзетті, Е., 2025. «Війна чи мир: Україна». Istituto per gli Studi di Politica Internazionale, https://www.ispionline.it/en/publication/war-or-peace-ukraine-226468, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Фіцджеральд, Д., 2025. «Навіщо Трампу Гренландія і що це означає для НАТО та ЄС». BBC, https://www.bbc.com/news/articles/c74x4m71pmjo, дата звернення: 13 травня 2026 р.
Фукуяма, Ф., 1989. «Кінець історії?» The National Interest, № 16, с. 3.
Цвєткова, Г., 2017. «“Очорнення Європи”: Європейський Союз очима президента Дональда Трампа». Conference Paper, Proceedings of the second doctoral conference on the European Union after 2017, с. 221.
Якименко, Ю. та Пашков, М., 2025. «Відносини США та ЄС як чинник геополітичної самоідентифікації Європи». European Council Experts’ Debrief, випуск XV, с. 24.