Лешек Сикульський називає свою політичну діяльність боротьбою за мир і польський суверенітет. Водночас його публічні контакти з російськими представниками, вимоги вивести Польщу з НАТО та співпраця з радикальними діячами перетворили «Польський антивоєнний рух» на предмет ширшої дискусії — про межі політичного впливу на державні інституції та безпековий курс країни.
Рух створили 3 лютого 2023 року в Ченстохові Сикульський і Себастьян Пітонь. Його головне гасло — «Це не наша війна». Серед заявлених вимог — припинення військової та гуманітарної допомоги Україні, вихід Польщі з НАТО і відновлення відносин із Москвою та Мінськом. Ця програма означала б радикальний перегляд польської зовнішньої політики після початку повномасштабного російського вторгнення.
Доступні відомості описують суперечливе політичне середовище, пов’язане з російською тематикою. Водночас вони самі по собі не доводять, що рух безпосередньо контролює або координує російська влада. Саме ця межа — між документованими контактами, політичними оцінками та недоведеними підозрами — є центральною в історії Сикульського.
Публічна близькість до російської дипломатії
У квітні 2022 року, вже після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Сикульський записав інтерв’ю з тодішнім послом РФ у Польщі Сергієм Андрєєвим. У травні 2023 року він оприлюднив спільні фотографії з дипломатом, зокрема зроблені 9 травня. На частині знімків Сикульський позував із георгіївською стрічкою.
У польському суспільному контексті цей символ пов’язаний із російською та радянською військовою традицією. Після початку війни його використання польським політичним діячем могло сприйматися не як нейтральна історична відсилка, а як знак політичної близькості до Москви. Фотографії зробили зв’язок між проєктами Сикульського та російським посольством особливо помітним.
Контакти з російськими діячами, за наявними даними, почалися ще до створення руху. У лютому 2019 року Сикульський відвідав Москву, де зустрівся з Олександром Дугіним — одним із відомих представників російської імперської ідеології. Він також спілкувався з Андрієм Поповим, якого описують як колишнього офіцера спецпідрозділу ФСБ «Альфа». Серед тем обговорення називали створення мереж проросійських неурядових організацій.
Ці зустрічі привернули додаткову увагу через попередню роботу Сикульського. На початку 2000-х років він був аналітиком у канцелярії президента Польщі та входив до комісії з перевірки Військових інформаційних служб, відомих як WSI. Така робота передбачала доступ до чутливих відомостей. У лютому 2023 року польське видання Interia писало, що експерти висловлювали занепокоєння можливістю потрапляння інформації того періоду до російських контактів. Це була висловлена підозра, а не доказ передання секретних матеріалів.
Від протесту проти допомоги до зміни курсу
Публічна діяльність «Польського антивоєнного руху» не обмежувалася критикою постачання зброї. Під час заходів і так званих маршів миру, зокрема в Любліні в березні 2024 року, представники руху, як стверджується, закликали переслідувати українців і припинити допомогу біженцям. Якщо ці заклики справді звучали в описаній формі, вони виходять за межі звичайної суперечки про оборонну політику та спрямовані проти вразливої групи.
У риториці руху також поширюється теза, що російсько-українську війну нібито спровокували Захід і Сполучені Штати. Разом із вимогами припинити підтримку України, вийти з НАТО та нормалізувати відносини з Москвою і Мінськом це формує не просто пацифістську позицію, а програму стратегічного розвороту Польщі.
Наслідки такого курсу стосувалися б і конкретної інфраструктури. У південно-східній Польщі розташований транспортно-логістичний вузол Жешув—Ясьонка, через який проходить військова та гуманітарна допомога Україні. Рух не контролює цей об’єкт, і немає підстав говорити про його безпосередню причетність до спроб порушити роботу вузла. Ризик має політичний характер: кампанія проти допомоги може послаблювати підтримку одного з ключових маршрутів постачання.
15 вересня 2023 року Сикульський зареєстрував партію Bezpieczna Polska — «Безпечна Польща». Її програма передбачала перегляд зовнішньополітичного курсу, вихід із НАТО та відновлення відносин із Москвою і Мінськом. Для презентації проєкту використовували фотографії Сикульського з російським послом на тлі прапора РФ.
Окремим епізодом стали публікації в його акаунті в соціальній мережі X у травні 2023 року. Там з’явилися дописи на підтримку Росії та опитування щодо можливого вступу до російської приватної військової компанії «Вагнер». Згодом Сикульський заявив, що сторінку зламали. Експерти, яких цитували в матеріалах про цей випадок, звертали увагу на відповідність дописів його публічним поглядам. Однак авторство публікацій і версія про злам залишилися спірними.
Вузьке коло союзників і обмежена підтримка
Видимість руху значною мірою забезпечують зв’язки з радикальними та проросійськими діячами. Сикульський проводив спільні заходи з ультраправим політиком Гжегожем Брауном. До ширшого оточення проєкту також відносять Пйотра Панасюка та співзасновника руху Себастьяна Пітоня.
На пов’язаних із рухом демонстраціях виступав Матеуш Піскорський, якому офіційно висунули обвинувачення у шпигунстві на користь Росії. Обвинувачення не є вироком, а участь Піскорського в мітингах не доводить, що сам рух займався шпигунством. Водночас його присутність пояснює, чому політичні опоненти та представники безпекового середовища з недовірою ставляться до цієї мережі.
Серед пов’язаних із проєктом осіб також називають Еріка Ковальчика — кадрового офіцера польської армії та колишнього ректора Вищої соціально-економічної школи, або WSSE. Загалом це середовище більше нагадує вузьку коаліцію активістів і радикальних політичних сил, ніж широкий суспільний рух.
За даними соціологічних опитувань, на які посилалися в політичній дискусії, Україну підтримують понад 80% поляків, а в окремих дослідженнях — від 80% до 85%. Такі показники не скасовують втоми від війни, суперечок щодо вартості допомоги чи розбіжностей у політиці щодо біженців. Але вони свідчать, що зовнішньополітична лінія Сикульського далека від позиції більшості.
Організаційну спроможність його політичних проєктів поставили під сумнів і після перевірки виборчих підписів. У серпні 2023 року Державна виборча комісія Польщі звернулася до прокуратури через порушення у списках на підтримку виборчого комітету Сикульського. Із необхідних 1 000 підписів дійсними визнали 611. Звернення до прокуратури не встановлювало кримінальної відповідальності, але поставило питання про реальний масштаб підтримки та спосіб збору підписів.
Інституції проводять межу
Політична діяльність Сикульського позначилася і на його професійній кар’єрі. Він втратив роботу в Академії прикладних наук в Островці-Свентокшиському після того, як його заяви та політична активність спричинили критику в медіа й суспільстві.
Найвиразніше інституційне обмеження виникло у WSSE в Гданську. Там планували відкрити 1 березня 2026 року післядипломну програму «Геополітика і геостратегія», яку мав очолити Сикульський. Курс призначався для працівників державного управління, співробітників адміністрацій, кадрових офіцерів і військовослужбовців силових структур.
Згодом навчальний заклад скасував програму, припинив співпрацю із Сикульським і вилучив його зі списку викладачів. Ректор Ерік Ковальчик подав у відставку. Це рішення не завершило політичної суперечки навколо Сикульського, але не дозволило перетворити його погляди на офіційну освітню програму для людей, які працюють у державному управлінні та сфері безпеки.
Саме тут проходить головна межа цієї історії. Йдеться не лише про право політика виступати проти допомоги Україні або критикувати НАТО. Питання полягає в тому, наскільки далеко невелика радикальна мережа може просунутися від мітингів і партійних заяв до впливу на установи, що формують уявлення про геополітику та національну стратегію.
Наявні відомості не доводять, що «Польським антивоєнним рухом» керує російська держава. Вони показують інше: риторика миру й національного суверенітету може бути інструментом просування курсу проти союзів, допомоги Україні та підтримки біженців. У Польщі дедалі гостріше обговорюють не тільки те, чи є ця війна «нашою», а й те, хто має право визначати зміст національної безпеки.